MENU

Сватання і заручини - весільні традиції

У українській мові існує чудове слово "заручення", яке розкриває суть традиції заручин як не можна краще. Заручитися підтримкою батьків і друзів - важливе завдання для молодої пари, що вирішила одружитися. На знак твердості свого рішення узяти заміж свою кохану майбутній жених дарує нареченій кільце з діамантом. Саме символом заручин є кільце з діамантом, хоча ця традиція, як і самі заручини, не настільки популярна у нас як на заході. У західній культурі заручини стали невід'ємною весільною традицією.

Заручини - це найчастіше домашній прийом для родичів і близьких друзів, на якій пара оголошує про своє рішення і називає попередню дату свого весілля. Заручини, як правило, є чудовим приводом для романтичних дарунків. Гості, запрошені на заручини, мають чудову можливість стати не лише свідками подальшого торжества, але і взяти посильну участь в підготовці до весілля, а також обговорити можливі весільні подарунки для пари. На етапі заручин дуже доречним подарунком може стати і участь в підготовчому клопоті. Якщо заручини не набули доки поширення, то традиція сватання втрачає свою популярність, і багато молодих пар просто ставлять своїх перед фактом...
 

Сватання - це коли вибрані свати жениха роблять офіційну пропозицію. Дії свахи описані ще в Старому завіті. Професійні улаштовувачки одружень були відомі вже древнім грекам і ацтекам. За часів молодості наших прабабусь і прадідусів весь предвесільний клопіт завжди вирішувалася лише за допомогою свах. Традиція сватання - найму професійного свата-свахи - остаточно затвердилася в XIX столітті. Тлумачний словник живої мови великороса В. Даля прямо вказує: Самому за себе сватати соромно... це справа свахи. Свахи добре знали всіх своїх потенційних клієнтів. Перш за все йшлося про їх вік, про матеріальні умови шлюбної операції, які висувалися батьками кожної сторони, і про детальний склад приданого за нареченою. Наречена і жених на сватанні по звичаю не були присутні, будучи знайомими по зимових посиденьках і літніх молодіжних гуляннях. Зате необхідним була присутність рідних, хрещеного батька і матері нареченої, бабусь і дідусів. Про день сватання зазвичай домовлялися заздалегідь, хоча відповідно до народного этикета вдавали, що прихід сватів - несподіванка. З цієї миті, власне, і починалася весільна гра. Свати, як правило, були солідними, поважними, та красномовними, і за словом в кишеню не лізли.
 

За столом, під час сватання, мати нареченої подає чай. пироги, варення і т. д. Трапеза це вже як би символічний початок єднання двох половинок. Але головне тут - серйозна розмова старших, навчених життям людей, про сім'ю молодих, про їх господарські можливості та обов'язки. Наприклад, що з необхідного в побуті новій сім'ї може дати рідня нареченої, а що - жениха. Приймається тут рішення і про місце майбутнього проживання молодих, про господарство. На сватанні обговорювалися (але не критикувалися) не лише згода молодих на шлюб, але і особливості характерів жениха і нареченої. Якщо сватання проходило вдало, рідня нареченої давала женихові "заставу" (яку-небудь коштовну річ), яка при порушенні ними шлюбної угоди не поверталася.

Як бачимо, заручини і сватання мають деякі схожі цілі і обряди, але все таки різниця культур розставляє свої акценти. Але як заручини, так і сватання служать для внесення згоди в оточенні близького жениха і нареченої.

 

Сучасні заручини

В даний час, на жаль, заручини бувають не такими гарними й урочистими. Зазвичай перед заручинами молодий чоловік знайомить свою обраницю з
батьками і повідомляє їх про свій намір одружуватися, а в день заручин молоді і їхні сім'ї зустрічаються, щоб офіційно оголосити молодих нареченим і нареченою. Це може відбуватися у вигляді невеликого вечора, на який запрошуються лише найближчі родичі – батьки, брати і сестри. Він проходить в невимушеній атмосфері. Молода людина просить у батьків дівчини руки їхньої дочки, підносить перстень, а батьки благословляють молодих.  Дуже важливо, щоб діти заздалегідь переговорили з батьками на цю тему. Щоб такий поворот подій не став ні для кого сюрпризом. Особливо, якщо батьки не знайомі з обраницею (обранцем) або не задоволені таким вибором партнера для шлюбу.  В день заручин потрібно, щоб наречений прийшов з двома букетами квітів для майбутньої тещі та нареченої.   Після того, як хлопець та дівчина оголошені заручиними і батьки благословили їх, усіх присутніх запрошують до святкового столу. Красиво організовані заручини перетворюються на чудове свято. Деякі сім'ї відзначають заручини в ресторані чи кафе. Жива музика, святковий настрій створять радісну атмосферу свята і запам'ятаються надовго як молодим, так і їхнім батькам. Часто за святковим столом батьки молодих починають обговорювати організаційні питання щодо проведення самого весілля, розподіляють витрати і домовляються про розподіл обов’язків.  Тому перед заручинами варто скласти список, про що необхідно домовитися. Серед важливих завдань  питання весільного кортежу, проведення весільного банкету (ресторан, меню), послуги фото- і відеооператорів. Як правило, про обручки і букет молодята можуть домовитися самостійно, а весільні вбрання теж можна буде обговорити в приватній обстановці.

 

Буде гарно й романтично, якщо після загального вечора молоді відзначать заручини окремо, лише удвох. У якому-небудь екзотичному місці. Деякі пари, що люблять галасливі компанії, можуть   відзначити заручини, організувавши вечірку, на яку запросити всіх близьких друзів. Такий захід можна провести в нічному клубі або в ресторані. Друзям розіслати запрошення заздалегідь і, таким чином, прорепетирувати свою поведінку перед весіллям. Оголошення про дату весілля варто зробити в кульмінаційний момент свята. Було б дуже романтично, якби наречений вкінці свята організував салют на честь коханої!

Якими будуть ваші заручини, вирішувати лише Вам, докладіть максимум зусиль, щоб вони привели до ідеального весілля!

Заручини по-англійськи

Більшість весільних традицій Англії сформувалися до вісімнадцятого століття. З того часу в основі подружжя лежить все-таки кохання.

Заручини та заручення.

Традиційно заручення вважається лише початком подружніх сосутнків. З моменту, коли хлопець дарує дівчині кільце, вони вважаються парою. Заручини можливо розірвати або продовжити на достатньо довгий термін. Проте, як правило, вони закінчуються весіллям. Нещасливим для зурачин вважається травень. А щасливим днем для походу під вінець у англійців вважається середа.

Весільний кортеж та церемонія.

У церкву прийнято відправлятися у першій половині дня. Наречений, наречена та родичі — на конному екіпажі, молоді чоловіки — на конях. В селах та передмістях друзі нареченого стріляють із рушниць, щоб відігнати злих духів. Першими до священника прямують наречена у супроводі батька, за нею слідує наречений. Батько передає нареченому руку доньки. Після церемонії молода дружина кидає в повітря весільний букет. Вважається, що та з подруг нареченої, яка його підійме, вийде заміж в цьому ж році.

Святкове застілля.

Влаштовують його в домі батьків. Святкування може продовжуватися кілька днів, але не більше тижня. Центр програми — весільний пиріг, який розрізає сама наречена.

 

Деякі особливості заручин по-українськи

Заручини влаштовують або після або до сватання разом з оглядинами, запрошуючи усіх гостей нареченої та нареченого. Обряд проходить у тій же послідовності, що й сватання: приходять старости, починають свою розповідь. Молода виносить рушники і перев'язує ними сватів та молодого, дарує дарунки.

Співають:

Слала зоря до місяця:
О, місяцю-товаришу,
Не заходь ти раніщ мене;
Зайдемо обоє разом,
Зрадується звір у полі,
Зрадується гість у дорозі!
Слала Маруся до Михайла:
— Ой Михайло, мій суджений,
Не сідай ти на посаду,
На посаду раніш мене;
Сядемо обоє разом,
Звеселимо ми два двора:
Ой перший двір — батька твого,
А другий двір — батька мого.

А от на Донбасі цей процес має назву "рукобиття" або "могорич", на який кликали в першу чергу хрещених. Це дійство відбувалося у хаті молодої.

Показували "молоду" — садили якусь чужу жінку, а молодий мав упізнати, це його наречена, чи ні. А потім вже виводили саму молоду.

Староста з боку молодої, найчастіше її дядько, пропонував молодим взятися за кінці рушника, сам брався за його серелину і вів молодих на посад — найпочесніше в хаті місце — на покуть. Піфсля цього накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини, зверху — руку хлопця і перев'язував рушником. З цього моменту починали співати:

Ой добре, добре буде, моя мати,
Моє сватання пити,
Та не добре буде, моя мати,
Моє ділечко робити.

Після цього - частування, що проходить у супроводі чисельних пісень, молодих виводять із-за столу за хустку для участі в танцях. Після танців молоді вертаються до столу і починають обмін подарунками. Молода всіх присутніх обдаровує хустками або сорочками (які сама вишила).

Так завершуються заручини, після яких запрошують усіх на розглядини, щоб подивится, як живе молодий, чи заможний, скільки хліба та худоби має. Іноді сім'я молодого вдавалася до хитрощів — позичали у сусідів худобу, щоб здатися більш заможними.

З давніх-давен до весілля готувалися наперед і передував цьому безліч різних обрядів. З'єднанню двох сердець і рук сприяв певний ритуал - сватання. Щоб одружуватися, молодий чоловік повинен був заслати сватів в дім нареченої - одержати у її батьків на це дозвіл. В ролі сватів виступали або сам жених, або його родичі, хресні батько і мати. Значно пізніше це стало ремеслом - свахи за винагороду шукали наречену для жениха, домовлялися про придане. Хороша сваха користувалася популярністю і була нарозхват.

Суспільство здавна серйозно ставилося до створення сім'ї - будь-якому роду потрібне продовження, а общині - здорові працівники. Ця серйозність відобразилася в іносказанні, символічності дій при сватанні. У кожній місцевості існувала своя система умовностей, щоб "підприємство" увінчалося успіхом. Якщо позитивний результат сватання був відомий, нарядно одягнені свати, перев'язані розшитими парними рушниками, з хлібним короваєм відправлялися до дому нареченої, іноді на конях, обряджених хорошою збруєю. Часто ритуал здійснювався таємно, оскільки відмова вважалася ганьбою, а також, щоб не наврочити справу.

Свататися можна було не в будь-який день - у жодному випадку не в середу або п'ятницю! І лише після заходу сонця. Не прийнято було говорити про мету своєї подорожі, розмовляти по дорозі до дому нареченої. Сам час виїзду на сватання не розголошувався, так само як і маршрут. Щоб залишитися непоміченими, свати їхали не по головній вулиці, а городами, ховаючись від лихого ока. Хліб несли загорненим в рушник (якщо пропозиція приймалася, хліб залишався в домі нареченої, якщо ні - свати забирали його з собою).

Переступивши поріг, свати сідали напроти "матки, або матиці", тобто балки, якою ділилася стеля, вона символізувала ідею опори (матері) хати. У деяких місцях сідати сватам заборонялося, розмови велися стоячи ("щоб наречена в дівах не засиділася"), в інших - свасі, увійшовши до дому, належало ударити п'ятою в поріг ("щоб наречена "не позадкувала"). Мету візиту прагнули завуалювати різними жартами-примовками. "У вас - товар, у нас - купець" або "У вас теличка. Хочемо купити", або чи "Не заблукала наша теличка, чи не у вас вона" і ін. Іноді, правда, говорили прямо: "Дівчину вашу прийшли сватати". Хорошою прикметою було доторкнутися до одвірка або дерев'яних частин меблів в домі нареченої. Обов'язково зверталися до сімейного вогнища, сваха неодмінно гріла руки (навіть в теплу пору року) біля печі, а дівчина, якщо хотіла заміж, сідала у печі i колупала глину.

З першого разу віддати дочку було не прийнято, прийнято було рази два відмовити, і сватам доводилося приходити ще і ще. Зовсім "осоружному" жениху виносили гарбуз - "гарбуза". А свати, йдучи, закривали двері спиною, щоб дівчина взагалі заміж не вийшла. При вдалому сватанні обмінювалися хлібами з рушниками, свати тричі обходили навколо столу, хрестилися до образу і домовлялися про день оглядин, змовин, про дату їх проведення, а також про саме весілля.

Сватання було справою всієї сім'ї. Основним завданням оглядин і сватання був висновок майнових домовленостей, визначення економічної основи нового шлюбу. Свати розповідали про достоїнства жениха, розпитували про таланти нареченої. Після того, як було досягнуто згоди, сторони переходили до обговорення шлюбного договору. Сватів цікавило придане нареченої. А її батьків хвилювало матеріальне забезпечення їх дочки майбутнім чоловіком. Можливість не тільки сплатити весілля, але і забезпечити безбідне існування всієї майбутньої сім'ї. Прийнято було, щоб жених давав гроші на весільні подарунки. Як подарунок могли бути не тільки гроші, але й одяг, продукти. На його гроші купувалися предмети "розкоші": черевики, шовкові плаття і хустки, шерстяні шалі. Обумовлювали час і умови виплати, а також кількість дарів з обох боків і кількість гостей на весіллі. Успішні переговори закінчувалися потисканням рук.

Етнографи відзначають, що були часи, коли дівчина і сама могла засвататися до хлопця. І вважалося великим гріхом відмовити їй у такому разі і виставити її за двері. Дівчина могла врятувати життя осудженому козаку, якщо скаже: "Він одружується на мені. Відпустіть його".

Для сватання вам знадобиться:

- рушник для перев'язування свахи ( після сватання рушник віддають молодим для подальшої реєстрації), вінчання ( на вінчальний рушник приймають через поріг первісток з пологового будинку);
- круглий хліб ( його весь повинні з'їсти на гулянні після того, як наречена його розрізатиме на знак згоди);
- гроші дрібницею;
- вино, горілка, закуска;
- мед (склянка або баночка);
- подарунок нареченій (годинник, перстень, сережки);
- подарунок тещі (плитка шоколаду);
- подарунок тестю (молоток);
- палиця (прикрашена стрічками);
- плодове дерево ( вишня, груша, яблуня, горіх і т.п). Якщо хочуть, щоб першою народилася дівчинка в нової сім'ї, то дарують дерево із жіночою назвою, а якщо хлопчика, то - чоловічою. Дерево уквітчане, бантами. Заввишки деревце повинно бути невелике, щоб зручно було в кімнату внести. Деревце краще вибирати з могутньою кореневою системою, щоб напевно прижилося при пересадці.

 

Сватання по-українськи

Цікаво відбувається в українців сватання. Старости, заходячи в хату, де живе дівчина, "шукають" куницю, білицю тощо. Відтак старости й запрошені гості біля столу бавляться, а коли вже набавилися, встають з-за столу, хрестяться і вголос моляться, потім сідають на хвилину і, уклонившись тим, що сиділи ліворуч і праворуч, встають знову всі разом і, звертаючись до ґаздів, говорять: "Дай, Боже, здоров'є та ласку Божу, абисте діждали і до найменшого старостів приймати, а померлим дай, Боже, царство небесне, а вам продовжи, Господи, віка, вменчи гріха, амінь!"

Така вже традиція в українського народу, що виробилася упродовж тисячоліть: коли українці починають якусь добру справу або свято, то завжди згадують про тих своїх родичів, які відійшли від них. Найбільше побажань можна почути на українських весіллях. Зокрема, як князь, княгиня та дружби в Космачі тричі обходять навкруг стола, нанашка (хрещена мама) вінчує молодого так: "Аби Бог поміг тобі, Онофріку, з твоєв чічков-дружиною ґаздувати і діти свої вінчити так як я тебе згодувала і тепер вінчию бервінковим вінцем, щистім, здоров'їм, віком довгим, абис був чесний - як Божий дар, великий - як Божий хліб, світлий - як Божа свічка, веселий - як соловейко в кідрині, гордий - як ґотур в Лисині! Поможи, Боже!"

Коли молодята з хлібом-сіллю просять весільних гостей у Космачі до повниці, то гості, перед тим, як випити чарку оковитої і вручити молодим дарунок, бажають їм, тримаючи в руці чарку: "Абисте були такі ґречні, чесні, величні, як ця повниця! Абисте мали кілько коров та овець, кілько тут є дзеренець, а в кожній кутині - по дитині, серед хати - ніде стати, на печи - ніде лічи, веселі - як весна, багаті - як осінь, здорові - як зима, файні - як літо, високі - як лози, скакливі - як кози! Дай вам, Боже, здоров'я!"

Треба підкреслити, що в цей час князь або княгиня тримають у руках тарілку із збіжжям, а на тому збіжжі - колач. Хліб в українців - святиня, і його вони дарують усім щедро, як і свої побажання. На весіллі молода дивиться крізь дірку в колачі. "Береза" (у молодої брат, у молодого - дружба) з весільним деревцем виходив з хати, за ним молода (молодий) і гості. На подвір'ї мати обсипала їх пшеницею. Молода, сівши на коня, дивилась крізь колач, прив'язаний на правій руці, на чотири сторони світу. Коли вона дивилась на схід, їй бажали: "Абис була як зоря красна", коли на захід, мати казала: "Абис була як сонце щасна!", коли на північ, до неї наближався батько і казав: "Не знай ніколи ні зими, ні нужди!", коли на південь, дружки їй бажали: "Та й пишно, та й мило, та й тепленько в груди!" За цими словами весільний похід рушав до церкви. А вже згодом, після вінчання, брат проводжав сестру (княгиню) в дім чоловіка (князя) і напучував її бути ввічливою в стосунках зі свекром та свекрухою. Ось строфи із весільної пісні зі Львівщини:Ладо, ладо! Брат сестроньку за стіл веде,

Ладо, ладо! Ведучи її научає:
- Ладо, ладо! Будь, сестронько, розумненька,
Ладо, ладо! Май свекорця за батенька…

Та ще заздалегідь до весільного обряду українці печуть коровай. А там уже всіляких зичень ціла копа. Жінки, які випікають коровай, адресують припічку одне з таких побажань:

Припічку ясний!
Спечи нам коровай красний,
Як риб'яче око,
Як місяць високо.

І вже згодом мати княгині зустрічала коровай на порозі хати. Свахи тричі приспівували. Як на Поділлі:

Ой стій, ворон коню,
Най ся родині вклоню,
За той дар величний,
За коровай пшеничний .

Таким чином, до кожного українського дійства були спеціальні пісні, спеціальні побажання, у здійснення яких українці вірили і вірять. Власне, оця українська зичливість і робила нашу націю однією з найкультурніших у Європі. І нині ми все дужче відчуваємо, як багато втратили в нашій культурі, в нашій історії. Українські весілля під впливом Росії на Слобідській Україні, в Таврії та на Поліссі звелися в основному до виголошування одноманітних тостів і вигуків "гірко!" Весілля відбуваються в основному в ресторанах, частіше під магнітофони, а весільні гості соромляться заспівати старовинної весільної пісні, бо їх обізвуть "селом". І оті прекрасні віншування поступово забуваються, відходять. Ми навіть не підозрюємо, який дорогоцінний скарб втрачаємо. А яка в тих побажаннях поезія, яка сердечність. Якщо, скажімо, свекруха вітає невістку так радісно й прихильно, якщо тесть вітає зятя зичливо, то й живеться веселіше, у згоді і взаєморозумінні. Ось як вітає тесть зятя під час весілля на Львівщині:

Витаю ті, зятеньку,
З повними повноньками,
З житніми хлібоньками
І добрими словоньками.
Щоб бись був веселий, як весна,
Здоровий, як вода,
Маючій, як земля.
Жибись мєрив гроші мискою,
А діти колискою

| Школа Любов Відносини Секс Тіло Здоров'я Життя |


::Все про дорослішання, менструацію, такі дні, дозрівання,безпечний секс,статеву зрілість та підліткові проблеми::