girlorg | Дата: Понеділок, 29.07.2013, 02:31 | Повідомлення # 1 |
Повідомлень: 1717
| Чи була ти в дитинстві такий же, як і зараз?
|
|
| |
knopa | Дата: Субота, 09.01.2016, 01:26 | Повідомлення # 2 |
Повідомлень: 774
| Чим дорослішим стаєш, тим менше відчуття свята! Більше всього намагаєшся вижити і компенсувати відсутність настрою.... Ми створюєм псевдо активну реальність життя. І так майже всі, сотні, тисячі, а може й мільйони людей. От те бажання похвалитися, виставити себе на показ, типу «я був тут, я їв те, ну і коротше кажучи я кльовий». Звідки воно взялося?Депресія. Ага, я такий кльовий і сильний і мені так круто живеться, що в мене почалася депресія, такий собі психічний розлад від щастя. Якщо чесно, я певно тону, мене накриває хвилями розпачу і я вже давно не дихаю. Мені стали нецікаві люди. Багато людей, всі вони однотипні, ніби штамповані на заводі, я навіть знаю, що вони говоритимуть. І ні, я не вважаю себе нетаким чи розумнішим, особливішим чим вони, я напевне такий самий лиш з іншого заводу, бо таких як я теж вистачає і це гостре розуміння цього світу починає руйнувати мій власний, продажність, гроші, якійсь канони щастя чи смерть все просто змішується в одну кашу. Я не розумію тоді в чому ж тоді сенс, блять?Я шукаю його, я не тону в рутині і посміхаюся, але мені зле!!! Все життя ти гонишся за чимось, отримуєш це і починаєш знову шукати за чим то побігати і як його досягнути. Люди зникають з твого життя все частіше. Одним нецікавий – ти, або вони не цікаві тобі. Хуйня якась. Чим доросліше ти стаєш тим все складніше. Є звичайно можливість уникнути того трохи сумного та тужливого осяяння – ілюзія. Створи ілюзію. Ненавиджу нитиків та депресуючих соціопатів, але блядь, я все більше нагадую собі їх, я маю придумати сам гру і сам в неї зіграти. Круто. Виходить набір слів, так і в житті в принципі. Я змінююся, я закриваюся, не роблю трагедії, всім срати всі це знають. Люди люблять видовище. Мене рятує музика. Я прагну побачити. Може тому так все і те, що я бачу вражає мене, і я сам такий. Природа?Боляче - не боляче. Похуй? я все зрозумів, склав пазл і все ясно. Суїцидна мажня, грубо кажучи. То стан душі. я не виправдовую надій, не люблю коли на мене тиснуть, люблю свій простір. Я вже знайшов одну маленьку мету - мати свій власний простір, йтиму до неї. Так матеріалістично звучить, але допомагає існувати. я ніби в комі. Коли я прокинуся чи зустріне мене ласково проміння сонця та квіти?
|
|
| |