| Olenka | Дата: Четвер, 08.12.2016, 21:11 | Повідомлення # 1 |
Повідомлень: 3285
| 
У тебе купа планів — стати знаменитою, написати геніальну книгу, знятися в кіно… Щоб опинитися на вершині, вчися новинці прикладної психології — еймінгу! Це все про те, як правильно ставити цілі та досягати їх.
Навіщо ставити цілі?
Мета — один з найпотужніших інструментів у роботі над собою:
Допомагає правильно спрямовувати свої зусилля.
Дозволяє краще оцінювати успішність дій.
Рухаючись до мети, отримуєш багато позитиву і радісних емоцій.
Еймінг (від англ. aim — «мета») — нове слово в прикладній психології, що перекладається як «прицілювання». Мова йде про мистецтво досягнення цілей.
Відомі жінки, такі як Індіра Ганді, Принцеса Діана, Мерилін Монро, Марлен Дітріх та інші, досягли успіху завдяки цілеспрямованості та систематичним діям.
Як правильно поставити мету?
Основний принцип еймінга — візуалізація. Уявляй собі свою мету!
Наприклад, ти хочеш стати відомою рок-співачкою:
- Уяви себе на великій сцені (Олімпійський чи Кремлівський палац).
- Шанувальники дарують квіти та просять автограф.
- Створи колаж із атрибутами майбутнього успіху (кабріолет, дорогий телефон, розкішна квартира).
- Повісь колаж там, де бачиш його часто.
Правила формулювання мети:
Мета має залежати тільки від твоїх зусиль, а не від допомоги інших людей чи випадковостей.
Уникай частинки «не» у формулюванні.
Практична робота:
Візьми ручку і папір або комп’ютер.
Опиши, чого ти хочеш досягти і коли.- Наприклад: «Хочу вивчити португальську мову на хорошому рівні, щоб я могла спілкуватися і розуміти інших людей.»
Опиши дії, які плануєш зробити.- Наприклад: «Протягом двох місяців накопичу гроші на навчання і запишусь на курси.»
Назви вже наявні якості, що допоможуть досягти мети.- Наприклад: «Я усидлива і відповідальна.»
Визнач якості, яких не вистачає, і які потрібно розвивати.- Наприклад: «Мені потрібно бути наполегливішою та впевненішою в своїх силах.»
Уяви бонуси та додаткові переваги, коли розвинеш ці якості.- Наприклад: «Я зможу впевненіше спілкуватися з людьми, стану комунікабельною та відкритішою.»
Опиши результат після досягнення мети.- Наприклад: «Я знатиму португальську мову і зможу спілкуватися з португальцями.»
Опиши емоції після досягнення мети.- Наприклад: «Я буду горда, що перетворила свою мрію на реальність, і відчуватиму радість, практикуючи мову.»
Планування та тайм-менеджмент:
Визнач термін досягнення мети (2 роки, 1 рік, 6 місяців і т.д.).
Розбий план на етапи, а ті — на коротші відрізки (тижні).
Кожен відрізок повинен мати міні-мету.
Використовуй щотижневик для детального планування.
Приклад: Мета — вивчити португальську мову
Термін: 2 роки
Перший рік:
- Записатися на курси португальської
- Вивчати граматику
- Відвідувати бібліотеку іноземних мов
- Наприкінці року поїхати до Португалії для практики мови та знайомства з носіями
Другий рік:
- Влаштуватися на роботу в португальську компанію
- Використовувати португальську на роботі
- Читати книги португальською
- Спілкуватися з португальськими друзями
Розбий рік на півріччя, місяці, тижні та дні. Часовий аспект критично важливий для досягнення цілей.
Поради для досягнення мети:
- Будь креативною: перетворюй проблеми на можливості.
- Будь рішучою.
- Думай позитивно.
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Неділя, 18.12.2016, 22:04 | Повідомлення # 2 |
|
Повідомлень: 3285
| Чому це нормально – не знати, чого ти хочеш?
Ми читаємо книжки, поінформовані про хороший кінематограф, ходимо на фестивалі документальних стрічок та короткого метру, подорожуємо країною і світом, слухаємо гарну музику і думаємо, що розуміємось на сучасному мистецтві. Але чомусь ми заздримо собі n-річної давності, бо у всьому тому далекому і нерозвинутому ми знали одне – ким хочемо бути, коли виростемо.Коли тобі 22, і ти закінчуєш університет у цьому прекрасному світі безкінечних можливостей, ти опиняєшся перед абсолютним нерозумінням, що робити далі зі своїм життям. Бо це рівно той момент, де обривається наперед визначена традиційна траєкторія руху «школа-університет». Звісно, є шанс відтермінувати цю мить і поповнити ряди і без того недосконалої української науки, вступивши до аспірантури. Але, припустимо, є достатньо мужності, щоб зізнатись собі у тому, що бути науковцем – це найменше, до чого ти придатний у житті. Тож як бути далі?
Ми – покоління, яке і досі думає, чим воно займатиметься, коли виросте, хоча насправді вже давно виросло. Ми перенасичені інформацією про можливості, наслухані лекцій про тайм-менеджмент і начитані статей про боротьбу з прокрастинацією та досягнення своєї цілі. Нас кликали йти з університету, починати свій «стартап» і займатись все життя виключно улюбленою справою. Вся проблема в тому, що ми не маємо ні найменшого уявлення про те, яка справа улюблена.
І гараж наших батьків може бути непридатним до того, щоб збирати там комп’ютер. М поки нічого вартісного не досягли, але все одно страшно поспішаємо і мало спимо. Ми все робимо поспіхом – дивимось фільми чи читаємо книжки – над ними ми більше не рефлексуємо так ретельно, як раніше. У нас просто немає на це часу. Бо за нами ще гора інших книжок та гарних режисерів, які потрібно перечитати і передивитись відповідно, щоб бути в темі.РекламаІ жодна книжка більше не робить у нас революцій. Як це було раніше – коли готовий йти перевертати столи у храмі чи очолювати національно-визвольну війну.
Ми стаємо цинічними, і нічого більше нас не торкає по-справжньому.Нам хочеться бути скрізь. Нам треба чимсь забити рядки у своєму CV: школи, конференції, тренінги, кілька онлайн-курсів, кілька загадкових слів у графі «інтереси».
У майбутньому – обов’язково грант чи стипендія на два-три роки десь не в Україні.Ми знаємо, що слід писати у аплікаційних заявках, щоб тебе відібрали. Наші FB-сторінки давно вже не персональні – це виставка досягнень народного господарства: відвідали, послухали, поїли, покатались, піднялись, відкрили, досягли, сфотографувались, отримали, познайомились, позаймались спортом.Ми припиняємо писати особисті щоденники із властивою лише їм мірою відвертості й свободи від страху бути публічно освистаним за оприлюднене.
Ми зобов’язані хотіти чогось суспільно легітимного. І увесь час нам здається, що ми далекі від цього та ніколи нічого не досягнемо. К
олись ми були максималістами і точно знали, де лежить межа між чорним і білим, були переконані у силі слова «ніколи» і знали, чим таким «осмисленим» варто займатись у житті. Або чим неосмисленим точно не варто. Ми ділили світ на цікавих і нецікавих, добрих і поганих, а потім виросли і навчились бути толерантними. Ми настільки захопились у тому, щоб пробувати мислити так, як Інший, щоб зрозуміти Іншого, що у цьому всьому втратили себе.Ми захлинаємось у доступі до гарно зверстаних статей і яскравих лекцій. Ми думаємо, що от, перечитаємо їх усі й почнемо жити.
Але не починаємо. Бо у завтрашньому дайджесті приходять нові, які знову треба перечитати, щоб вже напевно стати готовим. На нас сипляться чиїсь мотиваційні відеоблоги або тедекси, які переконані у тому, що формат 20-хвилинних промов зробить нас здатними до поширення озвучених у них ідей.
Люди діляться на два типи: ті, хто слухають, і ті, хто виступають.
Більша частина перших так і залишиться у своїй категорії. Бо часто наше намагання відбутися зумовлене елементарним бажанням «не бути»: не повертатись назад до свого провінційного міста, попри наявне житло і очевидні бонуси від батьків (пам’ятаєте, як у Жадана: «повертатися в місця, в яких ти ріс, майже те саме, що повертатись до крематорію, в якому тебе одного разу вже спалили»), не втрачати набутого середовища, яке сильно відрізняється від того, у якому дорослішав, не розчарувати когось, хто покладає на тебе занадто великі надії.Тому ми безкінечно культивуємо потребу в мотивації, яка прирікає нас на те, що увесь свій ресурс ми витрачатимемо на її постійне підживлення, замість того, щоб зібратись і почати робити хоча б щось. Ч
омусь нам так страшно, що ми не зможемо підтримати розмову, що хтось порахує нас недостатньо освіченими. Жиль Дельоз у «Алфавіті» якось чесно зізнався, що він не пригадує і половини того, про що колись писав чи говорив. Бо все те було результатом тривалого дослідження, пам’ять про деталі якого має здатність затиратись із часом. А потім він розповів про своє скептичне ставлення до публічних інтелектуалів, що не пропускають відкриття жодної виставки, відвідують усі мистецькі тусовки і готові вести діалог з кожним.Поверхневість і намагання бути скрізь і з усіма – ось про що насправді слід непокоїтись у сучасному світі.
Це нормально – не знати, чого ти хочеш.
Не слід впадати у відчай і кидатись у різні сторони, ніде не зупиняючись надовго. Нас часто дратують і паралізують питання на кшталт «ким ви себе бачите за 5 років?». Вони потім змушують сумніватись у всіх починаннях, бо ти маєш весь час піддавати їх верифікації на (не)відповідність ефемерній 5-річній цілі.Це гаразд – не бачити перед собою цієї відповіді. Головне – починати щось робити без страху, що визначений тобою вектор – остаточний і незмінний. Читати книжки, пильнувати, де ти можеш бути корисним, і пам’ятати Бродського:
«Изучать философию следует, в лучшем случае,
после пятидесяти. Выстраивать модель
общества – и подавно. Сначала следует
научиться готовить суп, жарить – пусть не ловить –
рыбу, делать приличный кофе.
В противном случае, нравственные законы
пахнут отцовским ремнем или же переводом
с немецкого. Сначала нужно
научиться терять, нежели приобретать,
ненавидеть себя более, чем тирана,
годами выкладывать за комнату половину
ничтожного жалованья – прежде, чем рассуждать
о торжестве справедливости. Которое наступает
всегда с опозданием минимум в четверть века».
(Выступление в Сорбонне, 1968)
http://studway.com.ua/normalno-ne-znati/
|
| |
| |
| knopa | Дата: Неділя, 09.07.2017, 11:53 | Повідомлення # 3 |
Повідомлень: 845
| Хммм щось в цьому є))) Більшість психологів просто нестерпні люди. Зними неможливо навіть звичайно дружньо спілкуватися. Вони схиблені на
психології і психологічних проблемах і банально не можуть зрозуміти що потрібні
тобі в якості друга, а не
психолога. Жоден психолог не допоможе вам якщо ви знаєте що у нього самого в
житті проблеми. Це як зайти в кабінет до окуліста на консультацію, який сам
сліпий. Як людина може тобі допомогти якщо зі своїм життям розібратися не в
змозі?
|
| |
| |
