| Olenka | Дата: Четвер, 08.12.2016, 21:11 | Повідомлення # 1 |
Повідомлень: 3285
| 
У тебе купа планів - стати знаменитою, написати геніальну книжку, знятися в кіно.. Щоб опинитися на вершині, вчися новинці прикладної психології - еймінгу! Все про те, як ставити правильні цілі і добиватися їх.
Навіщо мені взагалі ставити цілі? - запитаєш ти. А тому, що мета - один з щонайпотужніших інструментів в роботі над собою. По-перше, мета допоможе тобі правильно направляти твої зусилля.
По-друге, ти зможеш краще оцінювати успішність своїх дій. І по-третє, рухаючись до своєї мети, ти отримуватимеш багато позитиву і радісних емоцій. Еймінг (від англійського «aim» - мета) нове слово в прикладній психології, переводиться як «прицілювання». Під «еймінгом» мається на увазі мистецтво досягнення цілей.Індіра Ганді, Принцеса Діана, Мерілін Монро, Марлен Дітріх, і інші жінки, що підкорили світ, добилися свого успіху, тому що проявляли цілеспрямованість і діяли цілеспрямовано.
Але щоб досягти мети, спочатку її треба поставити. Як же це зробити правильно? Основний принцип еймінга: візуалізуй, тобто уявляй собі свою мету! Наприклад, ти хочеш стати відомою рок-співачкою. Отже, уяви себе на великій сцені (наприклад, Олімпійського або Кремлівського палацу): шанувальники дарують тобі квіти і просять твій автограф. Зроби колаж з атрибутами твого майбутнього успіху: просто виріж з журналу те, що асоціюється у тебе з успіхом (наприклад, кабріолет, дорогий мобільний телефон, розкішна квартира і так далі), наклей картинки на папір. Повісь свій колаж туди, де ти будеш його часто бачити.
Пам'ятай, що мета повинна залежати цілком від твоїх власних зусиль, а не від допомоги інших людей і не від збігу обставин. Уникай частинки «не» при формулюванні цілей. Ти вже уявила свою мету? Отже, пора «прицілюватися».Візьми ручку і папір або ж друкуй на комп'ютері:
Опиши, чого ти хочеш досягти і коли. Наприклад: «Хочу вивчити португальську мову, на хорошому рівні, щоб я могла на ній розмовляти і розуміти інших людей.»Тепер опиши, які дії ти маєш намір зробити. Наприклад, «За найближчих 2 місяці я накопичу гроші на навчання і запишуся на курси»Назви ті якості, які у тебе вже є для досягнення мети. Наприклад:«Я усидлива і відповідальна».А зараз перераой! ті якості, які тобі не вистачає для досягнення мети і які тобі знадобиться розвинути в собі. Наприклад, «Мені потрібно бути наполегливішою і впевненішою в своїх силах».
Далі, уяви, що ще відбудеться, коли ти розвинеш в собі ці якості, і які бонуси ти від цього отримаєш. Наприклад, «я також зможу впевненіше спілкуватися з людьми, стану комунікабельною і відкритішою. А ще зможу ефективніше вчитися/працювати».Опиши, що відбудеться, коли мета буде досягнута: Наприклад, «Я знатиму португальську мову і зможу розмовляти з португальцями.»А зараз опиши, що ти відчуєш, коли досягнеш мети: Наприклад, «Я буду дуже горда тим, що перетворила свою мрію на мету і досягла її, і також я відчуватиму радість, практикуючи португальську мову» Подивися, що у тебе вийшло і, якщо потрібно внести виправлення або коректування, зроби це. Тепер ти «прицілилася» по-справжньому. Пора скласти план по досягненню мети, і визначити, скільки часу потрібно на її виконання (2 роки, 1 рік, 6 місяців і так далі). Далі, план повинен бути розбитий на декілька періодів-етапів, а ті - на коротші відрізки (тижні). Кожен відрізок повинен містити міні-мету. Чим детальніше план - тим краще. Користуйся тижневиком.Розглянемо конкретний приклад:Мета - Вивчити португальську мову
Термін - 2 роки Твій план може виглядати так: Перший рік: записатися на курси португальської мови, вивчити граматику, записатися в бібліотеку іноземних мов.
В кінці першого року вивчення поїхати відпочивати до Португалії, де посилено практикувати мову, завести друзів-португальців.
Другий рік: влаштуватися працювати в португальську компанію, використовувати португальську мову по роботі, читати книги на португальській мові, спілкуватися з друзями-португальцями. Щороку розділи на півріччя, а ті - на місяці. Складай план на кожен майбутній тиждень і день. Часовий аспект дуже важливий досягши цілей.
І наприкінці, ще декілька порад з досягнення твоєї мети:Будь креативна. Перетворюй проблеми на можливостіБудь рішучоюДумай позитивно
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Неділя, 18.12.2016, 22:04 | Повідомлення # 2 |
|
Повідомлень: 3285
| Чому це нормально – не знати, чого ти хочеш?
Ми читаємо книжки, поінформовані про хороший кінематограф, ходимо на фестивалі документальних стрічок та короткого метру, подорожуємо країною і світом, слухаємо гарну музику і думаємо, що розуміємось на сучасному мистецтві. Але чомусь ми заздримо собі n-річної давності, бо у всьому тому далекому і нерозвинутому ми знали одне – ким хочемо бути, коли виростемо.Коли тобі 22, і ти закінчуєш університет у цьому прекрасному світі безкінечних можливостей, ти опиняєшся перед абсолютним нерозумінням, що робити далі зі своїм життям. Бо це рівно той момент, де обривається наперед визначена традиційна траєкторія руху «школа-університет». Звісно, є шанс відтермінувати цю мить і поповнити ряди і без того недосконалої української науки, вступивши до аспірантури. Але, припустимо, є достатньо мужності, щоб зізнатись собі у тому, що бути науковцем – це найменше, до чого ти придатний у житті. Тож як бути далі?
Ми – покоління, яке і досі думає, чим воно займатиметься, коли виросте, хоча насправді вже давно виросло. Ми перенасичені інформацією про можливості, наслухані лекцій про тайм-менеджмент і начитані статей про боротьбу з прокрастинацією та досягнення своєї цілі. Нас кликали йти з університету, починати свій «стартап» і займатись все життя виключно улюбленою справою. Вся проблема в тому, що ми не маємо ні найменшого уявлення про те, яка справа улюблена.
І гараж наших батьків може бути непридатним до того, щоб збирати там комп’ютер. М поки нічого вартісного не досягли, але все одно страшно поспішаємо і мало спимо. Ми все робимо поспіхом – дивимось фільми чи читаємо книжки – над ними ми більше не рефлексуємо так ретельно, як раніше. У нас просто немає на це часу. Бо за нами ще гора інших книжок та гарних режисерів, які потрібно перечитати і передивитись відповідно, щоб бути в темі.РекламаІ жодна книжка більше не робить у нас революцій. Як це було раніше – коли готовий йти перевертати столи у храмі чи очолювати національно-визвольну війну.
Ми стаємо цинічними, і нічого більше нас не торкає по-справжньому.Нам хочеться бути скрізь. Нам треба чимсь забити рядки у своєму CV: школи, конференції, тренінги, кілька онлайн-курсів, кілька загадкових слів у графі «інтереси».
У майбутньому – обов’язково грант чи стипендія на два-три роки десь не в Україні.Ми знаємо, що слід писати у аплікаційних заявках, щоб тебе відібрали. Наші FB-сторінки давно вже не персональні – це виставка досягнень народного господарства: відвідали, послухали, поїли, покатались, піднялись, відкрили, досягли, сфотографувались, отримали, познайомились, позаймались спортом.Ми припиняємо писати особисті щоденники із властивою лише їм мірою відвертості й свободи від страху бути публічно освистаним за оприлюднене.
Ми зобов’язані хотіти чогось суспільно легітимного. І увесь час нам здається, що ми далекі від цього та ніколи нічого не досягнемо. К
олись ми були максималістами і точно знали, де лежить межа між чорним і білим, були переконані у силі слова «ніколи» і знали, чим таким «осмисленим» варто займатись у житті. Або чим неосмисленим точно не варто. Ми ділили світ на цікавих і нецікавих, добрих і поганих, а потім виросли і навчились бути толерантними. Ми настільки захопились у тому, щоб пробувати мислити так, як Інший, щоб зрозуміти Іншого, що у цьому всьому втратили себе.Ми захлинаємось у доступі до гарно зверстаних статей і яскравих лекцій. Ми думаємо, що от, перечитаємо їх усі й почнемо жити.
Але не починаємо. Бо у завтрашньому дайджесті приходять нові, які знову треба перечитати, щоб вже напевно стати готовим. На нас сипляться чиїсь мотиваційні відеоблоги або тедекси, які переконані у тому, що формат 20-хвилинних промов зробить нас здатними до поширення озвучених у них ідей.
Люди діляться на два типи: ті, хто слухають, і ті, хто виступають.
Більша частина перших так і залишиться у своїй категорії. Бо часто наше намагання відбутися зумовлене елементарним бажанням «не бути»: не повертатись назад до свого провінційного міста, попри наявне житло і очевидні бонуси від батьків (пам’ятаєте, як у Жадана: «повертатися в місця, в яких ти ріс, майже те саме, що повертатись до крематорію, в якому тебе одного разу вже спалили»), не втрачати набутого середовища, яке сильно відрізняється від того, у якому дорослішав, не розчарувати когось, хто покладає на тебе занадто великі надії.Тому ми безкінечно культивуємо потребу в мотивації, яка прирікає нас на те, що увесь свій ресурс ми витрачатимемо на її постійне підживлення, замість того, щоб зібратись і почати робити хоча б щось. Ч
омусь нам так страшно, що ми не зможемо підтримати розмову, що хтось порахує нас недостатньо освіченими. Жиль Дельоз у «Алфавіті» якось чесно зізнався, що він не пригадує і половини того, про що колись писав чи говорив. Бо все те було результатом тривалого дослідження, пам’ять про деталі якого має здатність затиратись із часом. А потім він розповів про своє скептичне ставлення до публічних інтелектуалів, що не пропускають відкриття жодної виставки, відвідують усі мистецькі тусовки і готові вести діалог з кожним.Поверхневість і намагання бути скрізь і з усіма – ось про що насправді слід непокоїтись у сучасному світі.
Це нормально – не знати, чого ти хочеш.
Не слід впадати у відчай і кидатись у різні сторони, ніде не зупиняючись надовго. Нас часто дратують і паралізують питання на кшталт «ким ви себе бачите за 5 років?». Вони потім змушують сумніватись у всіх починаннях, бо ти маєш весь час піддавати їх верифікації на (не)відповідність ефемерній 5-річній цілі.Це гаразд – не бачити перед собою цієї відповіді. Головне – починати щось робити без страху, що визначений тобою вектор – остаточний і незмінний. Читати книжки, пильнувати, де ти можеш бути корисним, і пам’ятати Бродського:
«Изучать философию следует, в лучшем случае,
после пятидесяти. Выстраивать модель
общества – и подавно. Сначала следует
научиться готовить суп, жарить – пусть не ловить –
рыбу, делать приличный кофе.
В противном случае, нравственные законы
пахнут отцовским ремнем или же переводом
с немецкого. Сначала нужно
научиться терять, нежели приобретать,
ненавидеть себя более, чем тирана,
годами выкладывать за комнату половину
ничтожного жалованья – прежде, чем рассуждать
о торжестве справедливости. Которое наступает
всегда с опозданием минимум в четверть века».
(Выступление в Сорбонне, 1968)
http://studway.com.ua/normalno-ne-znati/
|
| |
| |
| knopa | Дата: Неділя, 09.07.2017, 11:53 | Повідомлення # 3 |
Повідомлень: 763
| Хммм щось в цьому є))) Більшість психологів просто нестерпні люди. Зними неможливо навіть звичайно дружньо спілкуватися. Вони схиблені на
психології і психологічних проблемах і банально не можуть зрозуміти що потрібні
тобі в якості друга, а не
психолога. Жоден психолог не допоможе вам якщо ви знаєте що у нього самого в
житті проблеми. Це як зайти в кабінет до окуліста на консультацію, який сам
сліпий. Як людина може тобі допомогти якщо зі своїм життям розібратися не в
змозі?
|
| |
| |
