MENU
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Поради для Підлітків » Форум » Теревенька » Роздуми про минуле. (Філософи)
Роздуми про минуле.
knopaДата: Пятниця, 29.01.2016, 23:38 | Сообщение # 1
Постів: 725
Ви - це не ваше минуле. - Яким би хаотичним не було ваше минуле, перед вами лежить чистий, свіжий і відкритий шлях. Ви - це не ваші минулі звички. Ви - це не ваші минулі помилки. Ви - не те, як до вас хтось колись ставився. Ви - це тільки ви, тут і зараз. Ви - це ваші нинішні вчинки.
Зосередьтеся на тому, що у вас є, а не те, чого у вас немає. - Ви - це та людина, ким ви є, і те, що у вас є прямо зараз. І, якщо чесно, ваше становище не так вже й погано - інакше ви б не читали цю статтю. Що вам дійсно потрібно - так це відшукати якусь одну позитивну думку, яка надихне вас і допоможе вам рухатися вперед. Тримайтеся за нього якомога міцніше, і постарайтеся на ній зосередитися. Так, вам може здаватися, що у вас нічого немає, а якщо і є, то небагато що, але ваш розум цілком може вас надихнути. І це наснага - єдине, що вам насправді потрібно для того, щоб знову почати рухатися вперед.
Проблеми - невід'ємна складова особистісного зростання. - Так-так, наші проблеми та їх вирішення - частина життя і особистісного зростання. Люди втрачають роботу, хворіють, а іноді навіть гинуть в нещасних випадках. Коли ви молоді і ваші справи йдуть дуже непогано, вам важко усвідомити це повною мірою. Але саме розумне, і часом найважче, що ми можемо зробити, потрапивши в подібну ситуацію - скористатися своєю реакцією на неї, щоб загартувати свою волю і рішучість. Ви можете скільки завгодно хотіти кричати, кидатися в стіну предметами і лаятися матом - але ви ж вище цього, правда? Пам'ятайте, нестримність емоцій, як правило, робить все лише гірше. І хоча трагедії - це дійсно погано, вони дають нам можливість стати сильнішими.
Іноді можна собі дозволити розклеїтися. - Ви не зобов'язані постійно прикидатися сильним і робити вигляд, що у вас все добре. А те, що про вас в подібній ситуації подумають інші люди, вас і зовсім не повинно турбувати. Якщо вам хочеться плакати - плачте, це навіть корисно. Посмішка далеко не завжди означає, що ви щасливі. Іноді це всього лише означає, що ви досить сильні, щоб зустріти свої проблеми лицем до лиця.
Життя тендітна, раптова, і часом коротше, ніж здається. - Пам'ятайте, завтрашнього дня може і не бути. Для кого-то його точно не буде. Прямо зараз хтось будує плани на завтра, ще не знаючи, що він помре сьогодні. Це сумно, але така вже життя. Так що витратьте ваше сьогоднішнє час з розумом, і час від часу зупиняйтеся, щоб зрозуміти, наскільки життя прекрасне. Кожна мить, що ви проживаєте - безцінний дар. Не витрачайте час, думаючи про погане. Краще витратьте його на те, що допоможе вам рухатися в потрібному напрямку.
Всі ми порою помиляємося. - І чим швидше ви це приймете, тим швидше ви зможете стати краще і в підсумку робити менше помилок. Ні, ви ніколи не станете абсолютно непомильні, але якщо ви замість того, щоб хоча б спробувати цього домогтися, будете сидіти, склавши руки, у вас точно нічого не вийде. Краще вже зробити щось і помилитися, ніж взагалі нічого не робити. Ну, так вперед, за справу! Ви або досягнете успіху, або засвоїте важливий урок. Але в будь-якому випадку ви виграєте!
Ви цілком здатні зробити себе щасливими. - Почуття міняються, люди теж, і час біжить вперед. І у вас є вибір. Ви можете або нескінченно мусолити минуле та його помилки, або спробувати зробити себе щасливими. Усмішка - це усвідомлений вибір, а не якесь чудо. Не здійснюйте помилку, не чекайте, поки хтось чи щось зробить вас щасливими. Істинне щастя може прийти лише з глибин вашої душі.
Намагайтеся емоційно усуватися від ваших проблем. - Ви - це не ваші проблеми. Ви - куди більше. Ви - живе людське істота, куди більш складне, ніж усі ваші проблеми, взяті разом. І це значить, що ви сильніше їх - ви можете змінити і їх, і те, як ви до них ставитеся.
Не робіть проблему більше, ніж вона того заслуговує. - Не дозволяйте однієї темної хмаринці закрити все ваше небо. Який би похмурої не було ваше життя, десь все одно світитиме сонце. Іноді вам потрібно просто забути, що ви відчуваєте, згадати, чого ви заслуговуєте, і продовжувати рухатися вперед.
З усього того, що відбувається можна витягти життєвий урок. - З усього. Тих, з ким ви зустрінетеся, того, що з вами трапиться, ну і так далі. Все це - частина одного великого уроку під назвою «життя». І тому - ніколи не відмовляйтеся у неї повчитися, особливо коли не все йде так, як вам того хочеться. Якщо ви не отримали ту роботу, яку хотіли, або у вас не склалися нові відносини, значить, попереду вас чекає щось ще краще. І засвоєний вами урок - перший крок до цього.
Розглядайте будь-яке випробування як шанс чогось навчитися. - Запитайте себе: «Чого я можу навчитися в цій ситуації»? У яку б ситуацію ми не потрапили, кожна з них може навчити нас чомусь новому. Як стати сильнішими. Як спілкуватися з людьми. Як довіряти своїм інстинктам. Як виражати свою любов. Як прощати. Хтозна, коли відпускати. Як прагнути до нового.
Все змінюється, але сонце все так же встає щоранку. - У мене для вас погана новина: ніщо не вічне. А ще у мене для вас хороша новина: ніщо не вічне.
Опустити руки і рухатися далі - дві різні реч
 
knopaДата: Понеділок, 08.02.2016, 22:33 | Сообщение # 2
Постів: 725
Бувають моменти, і навіть дні, коли просто хочеться здатися. Здатися і забити на все. Поставити крапку, знак оклику і просто забути. Однак воно не забувається. Ніяк. І якби ти не старався, ти все одно вже не повернеш час назад і того, що було уже не буде. Як би ти не старався, як не боровся. Просто тепер все як є. І в такі моменти страшно хочеться здатися. Просто лягти на дивані, включити узику на повну гучність і не робити нічого. Просто мовчки дивитися як світ біжить повз тебе з небаченою швидкістю. Просто сидіти і дивитися. Однак, що зміниться? Світ не буде чекати поки ти прийдеш до тями і зможеш вернутися в цей швидкоплинний круговорот. Він побіжить без тебе, залишивши тебе на одинці із своїми проблемами. І ти розумієш, що або ти будеш бігти далі, продовжувати жити у цьому вже твоєму новому світі, добиватимешся чогось, або просто залишишся там же де й був, от тільки на сто мільйонів кроків позаду від світу. Так що ти розумієш, що здаватися - це не вихід. Це ніколи не було виходом!
 
knopaДата: Вівторок, 09.02.2016, 22:39 | Сообщение # 3
Постів: 725
Інколи тобі стає незрозуміло – як у світі можуть існувати радість, щастя, спокій. Як взагалі люди навколо здатні відчувати це, і продовжувати жити. Просто жити, не замислюючись про завтрашній день. І так це дивно, і ще глибше заганяє тебе в яму. Ти думаєш, що ти не такий як вони, ти – просто ізгой. І тобі не місце на цій землі, у цьому світі. Це – не для тебе. І ти точно знаєш, що більше ніколи-ніколи тобі не буде добре. Твоя душа висохла і спустошилась. Тобі нема для чого більше жити. Тобі хочеться померти і більше ніколи-ніколи не народжуватись. Ні в цьому світі, ні в якому іншому. Ні-коли.
Відчай. Біль. Безвихідь. Ці гості навічно оселились у твоїй душі. Де холодно і похмуро. Якби життя мало якийсь сенс. Якби відшукалось у цьому величезному світі те мале, заради чого варто було б жити. Але все що навколо – давно втратило свою вартість, а все що всередині – порожньо і безглузд.
Але проходить день. Проходить ніч. Вони як важкі краплі ртуті. Скочуються у тижні. Тижні у місяці. Я вже давно не вірю, що в цьому світі є щось гарне і світле. Я давно втратила надію. Я давно втратила сили, волю, мужність. Я давно втратила усе. У тому числі і саму себе. Все що в мене є – це знання. Я знаю – це коли-небудь пройде. Обов’язково.
І це знання ніколи не обманювало мене. Проходили нескінченні дні, що складались у вічність. І колись у хмарах безвиході, крізь маленький просвіт перший раз показувалось сонце. І потім його знов закривали хмари, але я вже знав, що сонце є. Це знання банальне, але я жива лише завдяки цій банальності.
 
knopaДата: Четвер, 11.02.2016, 23:42 | Сообщение # 4
Постів: 725
Я завжди пам'ятатиму часи,
Як ми дітьми ховались від грози.
Фортецею нам було покривало,
А справжнім задоволенням-какао.
Я пам'ятатиму ці літні дні,
Коли співали ми смішні пісні,
Придумували щось,бешкетували,
Коли ми інших дратували.
Я не забуду,ти одна,
Яка зі мною все життя.
Мені ти сльози витирала,знаю,
Я не забуду,обіцяю.
Я пам'ятатиму,як ми
В дорослих бавились завжди
І планували,що колись
Не змінимося,ми клялись.
Ти знаєш,я і не змінилась,
Можливо,в собі загубилась,
Не подорослішала,знаю
І пафосу в мені немає.
Я хочу повернути дні,
Коли сиділи на траві,
Ділились мріями,думками...
Так все змінилося з роками,
Але ти досі та одна,
Яка із часом не пішла.
Чи буде завжди так,не знаю,
Та не забуду,обіцяю.
 
OlenkaДата: Четвер, 04.08.2016, 08:08 | Сообщение # 5
Постів: 3286
Задумайся, ти живеш заради суспільства чи для себе?
 
OlenkaДата: Субота, 13.08.2016, 08:15 | Сообщение # 6
Постів: 3286
Слухав на роботі сьогодні Kitchen Sink - Twenty One Pilots офігенний трек!
У мене дивні відчуття, розбалансованості.
Коли, ти постійно занятий то шукаєш спосіб щоб звільнити себе! Так само, якщо є багато вільного часу відчуваєш, що потрібно чимось займатися аби не дармувати життя. Напевне, потрібно віднайти гармонію і не сидіти на одному місці.
 
OlenkaДата: Вівторок, 16.08.2016, 10:18 | Сообщение # 7
Постів: 3286
Ми часто сприймаємо поради, як зауваження.. Допомогу, як втручання в наш простір (життя).. Спроби зробити нас кращими, як вказівку на наші недоліки.. Бажання провести з нами час, як нав'язливість.. а мовчання, як байдужість.. Ми часто вимагаємо занадто багато, взазім не віддаючи нічого.. Ми обманюємо близьких людей, щоб захистити їх або себе, не розуміючи, що приховуючи правду відштовхуємо їх.. і пізніше запитуємо:"чому близькі серцю люди залишають нас?".. або починаємо розуміти це, коли почуття до нас холонуть і ми стаємо чужими.. Ми часто робимо ворогів друзями, а друзів ворогами.. не задумуючись хто з них насправді хоче нам щастя.. Ми ображаємось там де потрібно попросити пробачення.. Ми бачимо не те, що є насправді, а лише те, що хочемо бачити.. не даючи можливості розкрити очі на реальність.. Ми робимо (говоримо) речі про які часто з часом жаліємо.. розуміючи, що це безглуздо, бо вчорашнього дня не змінити.. забуваючи, що можна створити краще, вже в сьогоднішньому дні.. вчорашні помилки виправити сьогоднішніми приємностями і недопустити завтрашніх проблем.. Живемо минулим або намріяним майбутнім..... Ми забуваємо, що живемо сьогодні, а не завтра і точно вже не вчора.. Ми не задумуємось над тим, що завтра може не настати і дорогі люди більше не будуть з нами.. Що у дорогих серцю людей попросити пробачення можна в любу мить, не втрачаючи гідності.. Життєві моменти часто заставляють нас приймати рішення, які кардинально змінюють наше життя, але ми робимо помилки в прийнятті вірного рішення пускаючи все за течією.. забуваючи, що це наше життя і страх паралізує наші можливості, заставляючи робити помилки.. пізніше жаліючи, що не наважились.. Ми розівчились цінувати кожну мить.. Говорити догорим серцю людям про свої почуття... Ми розівчились ЛЮБИТИ.....
 
OlenkaДата: Понеділок, 22.08.2016, 07:19 | Сообщение # 8
Постів: 3286
Головне не згадувати, що ЦЕ і є наші "найкращі роки життя"
 
OlenkaДата: Четвер, 08.09.2016, 23:48 | Сообщение # 9
Постів: 3286
Чим більше дорослішаєш, тим більше розумієш, як насправді мало у тебе близьких людей. Буває таке враження, що друзів у тебе нема взагалі — одні лише знайомі. І від сім'ї віддаляєшся щоразу все більше і більше… І ти починаєш розуміти старі фільми, починаєш перечитувати вірші Паші Броського, переслуховувати пісні із дитинства, перебирати щасливі спогади.. Дивно так.. І ніхто не знає, що тобі сниться ночами, яку музику ти слухаєш перед сном, що ти любиш на сніданок.. І можливо це й на краще. Можливо, так теж добре, коли ні до кого не прив'язуєшся, ні від кого не залежиш, а просто йдеш по життю, нікого не чекаючи…
 
OlenkaДата: Середа, 22.02.2017, 14:44 | Сообщение # 10
Постів: 3286
20 речей, які потрібно зрозуміти в 30,
щоб у 50 було добре

1. Визначитися з професією. Треба хоча б щось вміти робити по-справжньому добре. Навіть, якщо доведеться або захочеться все змінити, такий досвід корисний. Просто для безпеки.

2. Зрозуміти, які кілька речей (або одну) ви ніколи не будете робити. Наприклад, брехати, красти, пити до 12 години дня або ж гуляти голяка містом. Це дозволяє думати, що ви завжди керуєте своїм життям.

3. Дозволити собі дивацтва. Ви не завжди повинні виконувати встановлене правилами того суспільства, в якому живете. Особливо, якщо це правило легко змінити, переїхавши на 500-600 км. І це стосується багатьох правил пристойності.

4. Прийняти думку, що мозок потрібно тренувати. Гострота думки йде. Тобто, зсередини здається, що все гаразд, але, на жаль...

5. Прийняти думку, що тіло мстиве. Будь-яка помилка щодо нього буде покарана. На жаль.

6. Будь-яка людина, яку ви любите, поважаєте, з якою дружите, не повинна робити цього у відповідь.

7. Ви не повинні любити, поважати або дружити у відповідь на такі ж почуття іншої людини.

8. Родичі - це не вирок. Вам може пощастити, а можливо, й ні. Це ваш вибір.

9. Країна - це не вирок. Живіть, де хочете. Світ такий різний. Може, є ваше місце більше, ніж те, де ви народилися.

10. Буде важко. Багато разів.

11. Буде добре. Багато разів.

12. Визначтеся, хоча б з однією важливою для вас цінністю до 30. Ви вже доросла/дорослий.

13. Вчіть іноземні мови. Чим старшими ви стаєте, тим важче освоювати мови. Це правда. При цьому 3-4 іноземні мови у вашому багажі значно поліпшать ваше життя.

14. Варто навчитися або хоча б спробувати виконувати рішення негайно. Просто вирішіть і відразу зробіть. Не завтра, не з понеділка, не з початку місяця. Це сильно змінить ваше життя. Чудовий навик у сьогоднішньому світі.

15. Шукати можливість побачити все найкрасивіше, почути все найпрекрасніше, поговорити з найрозумнішими.

16. Не кричіть. Не хаміть. Ніколи не використовуйте лайку. Якщо ви не можете без цього керувати людьми, значить, ви не можете керувати людьми.

17. Ви маєте права нікуди не прагнути. Але це не означає, що при цьому вас повинні підтримувати матеріально або морально інші люди. Це ваше рішення.

18. Народжуйте дітей. Важко? Так. Народжуйте, тому що в 40 ще важче. У 50 навряд чи...

19. Дозвольте собі помилятися!

20. І останнє. У 30 головне зрозуміти, що це саме ваше життя.
 
OlenkaДата: Неділя, 23.04.2017, 22:14 | Сообщение # 11
Постів: 3286
"На останній дзвоник в 11 класі однокласниці одягали бантики на голову. В цьому є якась така еклектична, трохи еротична зворушливість. Тими бантиками ти підкреслюєш сум за безтурбортними шкільними роками, які залишились позаду, одночасно наголошуючи, що школу ти вже переросла.

Словом, не скажу, що мала тоді такі розуміння, але одягнути хотілося. Стрижка була короткою і бантик хоч скочем мотай. Примотаний маминими стараннями до якоїсь довшечкої прядки, він з`їжджав, спадав і лежав як недопечений пляцок. Хоч бантик був нічо такий. Новий. Гарний.

Отак і наша патрульна. Новий гарний бантик, який мав би підкреслити, що суспільство вийшло з інфантильного віку і готове відповідати – на виклики, вимоги і за учинки. Але у суспільства ще не відросла совість, на якій той бантик би тримався. А старій системі він як корові сідло. Намагаючись його прикріпити, примусити триматися і не зісковзувати, бантик перетворили на медичну пов`язку типу «чепец». І от з такою перемотаною головою на скору руку полікована система і живе..."
© Інна Білецька
Прикрепления: 2746316.jpg(24.7 Kb)
 
OlenkaДата: Вівторок, 02.05.2017, 18:01 | Сообщение # 12
Постів: 3286
Ми поступово грязнемо в болоті яскравих, кічових, еклектичних, де гівняне змішується з базарним, вивісок, зливаємося весняним одягом з рекламою секондів, проводжаємо очима красиві автівки, ковтаємо один за другим тендери, вилазимо з снігу в лютому, щоб поплавати в травневих зливах, розважаємося бабою в кокошнику, яка закинувши ногу на ногу, не встаючи з стільця кладе на лопатки людей, які «імєют чєсть» і почасти імєют нас з вами, бо коли знімають форму, то створюють кооперативи, віджимаючи землю під нашими будинками. Того непотребу так багато, що звикаємо в ньому жити. І це страшно.

Бо поки дерево привалило одного візочка в парку – це інформпривід, але коли таких візочків стане десять, ми звикнемо.

Поки асфальт провалюється біля однієї новобудови, ми обурюємося, але коли навчимося перескакувати через десятки таких тріщин, звикнемо.

Наше незадоволення стає хронічним і ми сприймаємо його як тяжку невиліковну, але не смертельну хворобу.

І єдині ліки від цього – це не дефибриляція протестеми і запиханнями в смітники, а хороші таблетки, які треба вчасно застосовувати – не давати продати, не дозволити будувати, подавати до суду, відстоювати свої права, не ковтати нав`язану владою гомеопатію у вигляді звітів про звершення, не вестись і не хвалити. Поремонтувати дорогу – перевірити скільки вкрали.

Обіцяють садок – перевірити, хто готовий будувати і скільки відкату закладуть у проект.

Дали землю – перевірити скільки і кому могли дати.

Ми не вилікуємося доти, доки не усвідомимо, що чиновники і міські голови – найняті нами працівники – не боги, не волонтери, не благодійники. І у тих, кого ми наймаємо на цьому етапі рівень шкодливого кота, якого треба мордою товкти самі знаєте в шо.
Інна Білецька
 
OlenochkaДата: Субота, 18.11.2017, 16:13 | Сообщение # 13
Постів: 4034
Все прекрасне відбувається спонтанно. 

Кращі малюнки виходять саме пізно вночі, коли раптом ти стикаєшся з натхненням, судорожно хапаєш його і дивишся в глибокі очі, подібні океанах і безкрайніх галактик. Картини виходять насичені фарбами і твоїми почуттями, немов щось живе, нове, незвідане. Ти малюєш і смієшся, плачеш, ледве дихаєш, але створюєш. 

Кращі фотографії виходять тоді, коли ніхто не позує, а сонце ще навіть не думало фарбувати небо ніжно-рожевий відтінок. Ти просто встиг зафіксувати посмішку незнайомої дівчини або момент, коли жайворонок пурхнув з гілки бузку, залишаючи після себе легке коливання листя. Ці фотографії нечіткі, але зачаровують і повні життя. І ти їх не чекав. 

Кращі тексти виходять лише після клацання в твоїй голові. Розслабся, включи хорошу музику і ні про що не думай. Рядки на папері з'являться самі собою. Не напружуй всі звивини, щоб зв'язати пару слів, адже справжні письменники пишуть почуттями, а не мозком (але розум ніхто не відключав). Не женися за музою. Муза сама прийде до тебе і подарує цілий світ, написаний тобою ж. 

Кращі люди приходять в твоє життя, коли ти їх не намагаєшся знайти. Це відбувається само собою. Ти зрозумієш, коли зустрінеш свою людину.  

Все прекрасне відбувається спонтанно. Потрібно лише трохи почекати.

© Валерия Фёдорова

Прикрепления: 1942925.jpg(134.5 Kb)
 
Поради для Підлітків » Форум » Теревенька » Роздуми про минуле. (Філософи)
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:
Нова відповідь
Імя:
Текст повідомлення:
Код безпеки:

| Школа Любов Відносини Секс Тіло Здоров'я Життя |


::Все про дорослішання, менструацію, такі дні, дозрівання,безпечний секс,статеву зрілість та підліткові проблеми::

15 запитань про секс Як досягти оргазм Біль при сексі Анальний секс Про поцілунки Позбуваємось синців завагітніти після першого разу Хлопець хоче сексу Як робити мінєт "Люблю" і "кохаю" різниця Про перший секс Займатися сексом