|
ТРАДИЦІЯ / УКРАЇНСЬКА ВЕСІЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ Той, хто думає,
|
|
| Olenka | Дата: Вівторок, 20.01.2015, 14:49 | Повідомлення # 1 |
Повідомлень: 3285
| ТРАДИЦІЯ / УКРАЇНСЬКА ВЕСІЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ
Той, хто думає, що українське весілля складалося лиш з самого сватання чи вінчання - глибоко помиляється. Весільна обрядовість наших Предків - довгий, складний і урочистий процес, пронизаний столітніми піснями, звичаями і обрядами. У кожному з регіонів збереглись свої відмінності, а тому основну увагу зосередимо на загальноукраїнських рисах.
Умовно, Традицію українського весілля можна поділити на 3 цикли:
ஐ ПЕРЕДВЕСІЛЬНИЙ ЦИКЛ
* Умовини (щоб не “дістати гарбуза” (”потягти ковша”, “облизати макогона”), хтось із найближчої рідні хлопця нібито випадково заходив до батьків дівчини й намагався дізнатися про шанси претендента на її руку і серце);
* Оглядини (батьки нареченої ходили дізнавалися про претендента, оглядали його господарство, знайомилися з батьками);
* Сватання (обряд оголошення дівчини і хлопця нареченими та церемонія остаточної домовленості батьків про час весілля і придане - заручини);
ஐ ВЕСІЛЬНИЙ ЦИКЛ
І) ГОТУВАННЯ ДО ВЕСІЛЛЯ
* Запросини (весільний "поїзд" у складі наречених, сватів, бояр вирушав запрошувати гостей на весілля);
* Бгання короваю ("бгати" - творити, плекати, можливо звідси в аріїв "бгарат" - божественний. Щасливі в шлюбі жінки пекли весільний хліб - коровай);
* Гільце (готування вінків та гільця);
* Дівич-вечір (дівочий вечір, символ прощання з вільним, безтурботним життям);
ІІ) ВЕСІЛЬНИЙ ДЕНЬ
* Посад молодих (обрядові дії, які стверджують остаточне скріплення шлюбу. Обмін дарами між родинами, розподіл короваю та обдарування молодих);
* Покривання (в одних регіонах Україні нареченій розплітали косу, в інших цю косу відрізав наречений і голову Покривали очіпком. Найважливіший обряд весілля, який символізував перехід молодої до громади жінок та владу чоловіка);
* Вінчання (кульмінаційний ритуал весільного обряду, коли молодих прикрашали вінцем, немов княжою короною, і називали князем і княгинею).
* Перейма, брама та торг за місце (викуп молодої дорогою, біля воріт та в самій хаті);
* Комора (цикл обрядів шлюбної ночі);
ஐ ПОВЕСІЛЬНИЙ ЦИКЛ
* Понеділкування (гостювання подружньої пари в батьків молодої);
* Калачини (відбувались за місяць після весілля, за звичаєм, молоді дякували своїм батькам, даруючи їм по 12 колачів, батьки у свою чергу обдаровували молоде подружжя полотном та перемітками).
Як бачимо, українська весільна обрядовість – це живе свідчення того, якими стійкими та незламними є наш український народ, наш дух, наша етнічна Традиція і Культура. Пройшли віки, а ми не тільки зберегли свою самобутність у вирі постійних протистоянь із ворогом, ми п'ємо із цілющого джерела Мудрість і насолоджуємося нею, дивуєм світ.
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Понеділок, 16.03.2015, 00:12 | Повідомлення # 2 |
|
Повідомлень: 3285
| Обряд Благословення Наречених!
Благословення — побажання добра, зміцнене релігійним актом, як от знаком хреста, або й якимсь іншим актом, що в очах народу набирає культового значення, як от благословення хлібом.
“А як благословляють молодих”, – на це запитання є досить багато відповідей. І з декількома ми з вами ознайомимось. Особливо важливу ролю відограє благословення у весільній обрядовості, яке в ній повторюється кілька разів і все в дуже урочистій формі. Перше благословення відбувається звичайно в хаті жениха, коли до нього приходять старости, щоб потім іти сватати дівчину.
Якщо звернутися до історії, то дійство відбувалося таким чином. Після сватання і заручин, коли молодий чоловік і дівчина оголосили про бажання створити сім’ю, батьки на знак згоди осіняли їх хресним знаменням, цілували в лоб, вітали. Молоді або опускалися на коліна, або низько кланялися. Здійснювати обряд могли батько з матір’ю з обох сторін або з одного.
У давні часи благословення батьками нареченого і нареченої була обов’язковою, без нього молодих б ніхто не одружив. Сьогодні цей обряд вже втратив свою значимість, але все ж багато молодят прагнуть отримати благословення батьків на весіллі. Обряд благословення батьків складається з двох етапів: перед весіллям (РАГСом або вінчанням) і перед початком святкування.
1. Перед весіллям наречений з нареченою отримують благословення батьків нареченої. Відбувається це зазвичай після викупу, коли наречений вже подолав всі каверзні завдання і дістався до нареченої, але перед виходом з її будинку. Дотримання останнього умови обов’язково – за порогом почнеться нове життя, тому перше благословення пара повинна отримати перед виходом з батьківського дому. Батьки нареченої вимовляють напутні слова та побажання молодій парі. Це вважається знаком схвалення обранця дочки, а не тільки побажанням щасливого життя. Перше благословення може бути отримано і в день сватання. Але сьогодні цю традицію дотримуються не так часто, тому зазвичай обидва благословення молоді отримують в день весілля.
2. Друге благословення на весіллі молодята отримують від батьків нареченого. Відбувається це після повернення з ЗАГСУ (церкви) перед входом в банкетний зал або будинок нареченого. Батьки жениха вимовляють теплі слова та побажання щасливого життя молодій сім’ї. Своє благословення батьки можуть продемонструвати і в привітаннях під час банкету. Це може бути віршоване привітання або розповідь про хороші якості дочки (сина), в кінці якого батьки говорять, що їхні діти обов’язково будуть щасливі у шлюбі. За традицією мову повинен починати говорити батько нареченої, але не всі чоловіки багатослівні, тому допускається, щоб роль оповідача на себе взяла мати.
Благословення за православною традицією
У православній традиції також обряд благословення проходить в 2 етапи – спочатку схвалення з боку батьків нареченої, а потім побажання щастя від батьків нареченого.
* Щоб підготуватися до проведення обряду за православною традицією, спочатку необхідно з’ясувати чи всі бажають саме такої форми благословення. Варто пам’ятати, що брати участь у православному обряді тільки хрещені люди. Якщо є нехрещені, то вони повинні похреститися до весілля. Для благословення потрібно буде придбати ікони (для нареченої – ікону Божої Матері, для нареченого – ікону Христа Спасителя). У сім’ях, що шанують традиції православ’я такі ікони передаються у спадок. Наречений і наречена повинні встати на коліна на рушник, а батьки нареченої вимовляють слова благословення і здійснюють тричі хресне знамення іконами перед парою. Після наречений з нареченою цілуються і відправляються в ЗАГС і в храм на проведення обряду вінчання.
* Після реєстрації шлюбу молодят благословляють батьки нареченого. Перед входом в банкетний зал розстеляється килимок «килим благополуччя». Перед килимовою доріжкою встає мати нареченого з хлібом-сіллю в руках і батько нареченого, що тримає в руках ікону. Молоді стають на килимок, а батько нареченого благословляє їх іконою і каже напуття. Що говорити, вирішують самі батьки, головне, щоб в мові були присутні слова «благословляємо, вітаємо, бажаємо». Цією дією батьки нареченого показують своє схвалення шлюбу і висловлюють надію на щастя обох дітей в сімейному житті.
Як благословляють молодих, якщо немає батьків?
Тоді місія покладається на старших у сім’ї: дідуся з бабусею, тітку чи дядька, брата, сестру. Нарешті, дати напуття на нове сімейне життя мають право хресні майбутніх молодят. Важливий нюанс: для здійснення дійства заручені обов’язково повинні бути хрещеними. Якщо посвячення Богові у когось з них не було, його обов’язково потрібно пройти.
Ікони для благословення
Якою іконою благословляють молодих? Питання досить тонке. По-перше, як уже говорилося, це може бути сімейний спосіб, передається з покоління в покоління як раз при такому ось обряді. Такі образи, вже намолені, володіють сильною позитивною енергетикою, особливо якщо шлюб батьків нинішніх молодих, їх дідусів з бабусями і т.д. був вдалим, тривалим і щасливим. І вони стануть хорошими оберегами нової молодої сім’ї. По-друге, такою іконою може стати зображення Петра і Февронії Муромських – святих, визнаних церквою хранителями сімейного вогнища. Ще прийнято благословляти іконами з Божою Матір’ю і Спасителем – чоловічими і жіночими. Підходить і образ Миколи Чудотворця. І остання тонкість, що стосується того, як правильно благословляти молодих. Ікони беруться до церкви (або ЗАГС), потім вішаються в червоному кутку однієї з кімнат того будинку, де молоді оселяться.
Дотримуватися або не дотримуватися традицію – особиста справа кожної молодої родини. Але якщо бажаєте отримати абсолютно щирий посил щастя, прожити довге спільне життя в радості – краще нехай із Вами буде благословення батьківське і Боже !
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Четвер, 24.05.2018, 10:23 | Повідомлення # 3 |
Повідомлень: 4605
| Як українці "у гречку скакали" і що їм за це було?
Шлюбні стосунки у традиційному суспільстві не завжди були ідеальними, причинами ж конфліктів могли ставати подружні зради.
Такі вчинки чоловіків чи дружин порушували одразу три закони – державний, церковний та моральний, що за його виконанням стежила громада.
Особливості покарання за перелюб у Київській Русі дізнаємося з «Руської правди», зводу законів Ярослава Мудрого, де чітко прописувалося, що робити у випадках чоловічої та жіночої зради. Одразу кидається у вічі більш м’яке покарання для чоловіка – він міг відбутися штрафом митрополита та карою князя. На жінку ж за перелюб чекав церковний постриг. З часом присуд зрадливим членам подружжя став ще більш жорстоким. Український історик О.А.Бороденко вказує, що за нормами ІІІ Литовського Статуту 1588 р. жінка-перелюбниця разом із коханцем каралася на смерть. Аналогічним був вирок за шлюбну зраду в іншому документі – «Правах, за якими судиться малоросійський народ» – чинному в часи імператриці Єлизавети Петрівни. У ньому йшлося про смертну кару шляхом відрубування голови жінці та її коханцеві. Втім, звернення зраджених чоловіків і жінок до суду було радше явищем винятковим, частіше подібні конфлікти вирішувалися вдома або на рівні громади.
Народні способи покарання за подружню зраду не становили загрози життю і здоров’ю і здебільшого мали характер морального приниження. Цікаво, що громадські способи засудження аморальної поведінки переважно стосувалися зрадливих жінок та коханок, а не розпусних чоловіків та коханців. Такі покарання вирізнялися неабиякою вигадливістю. Розпусницям могли задирати спідницю з сорочкою вище голови, зв’язувати їх поясом та водити в такому напівоголеному вигляді по селу, могли обваляти у пір’ї або запеленати у саван, приготований для покійника. Великою ганьбою було знімання воріт у хаті зрадливої жінки, обмащення вікон чи дверей екскрементами тощо.
Особливу жорстокість щодо невірних дружин можна пояснити, зокрема, християнським трактування жінки як істоти слабкої та хтивої, накладенням образу Єви, яка попри заборону вчинила гріх і, піддавшись вмовлянням змія, спокусила Адама яблуком з дерева добра і зла. Тож не дивно, що на думку опитаних респондентів, найчастіше зраджують жінки: «Жінки, чесне слово жінки. Це чоловік може в таком случаї піти [з родини – Т.П.], а жінки…» [с.Сальник Калинівського р-ну Вінницької обл.].
Водночас на прохання розповісти історії про подружні зради старші люди здебільшого наводять приклади зрадливих чоловіків. Важливим елементом таких розповідей стає оригінальна помста дружини, щоправда, не чоловікові, а його коханці: «Це мій сусіда з їдної сторони ходив до сусідки з другої сторони, в неї було двоє дітей, та сусідка була така… легковажна жінка. А мама дуже не хотіла його, мама не хотіла, щоб він до неї ходив. А цей хлопець був такий, ну, хороший, хороший. Но і потом мама з свою дочкою розколотила «шось погане» [екскременти – Т.П.], пішла ночею – вони сплят. Вона обмастила тако вікна хати, а на ранок воно висохло, і люди ходять і дивляться це, ну, то це вже трошки і тим, і тим нехарашо. То тут уже люди обсуждають: хто прав, хто нє. Тай так уже люди не стали уважати її, до самої смерті була сама, бігала-бігала за чоловіками і лишилася. То таке буває в житті» [с.Салинці Немирівського р-ну Вінницької обл.].
Нерідко про подружні зради повідомляли одному із членів подружжя односельчани, вони ж охоче ділилися порадами щодо того, як саме слід повестися із зрадниками та їхніми коханками/коханцями: «У нас, значить, так – якшо застала, нічого не робіть, а на другий день – базар, ідіть на базар і побийте її [коханку – Т.П.], шоб знали, хто вона і шо вона» [с.Круподеринці Погребищенського р-ну Вінницької обл.].
Великим приниженням коханки вважалося, якщо дружина зривала у неї з голови хустку. Це була ганьба на все село. [с.Завадка Воловецького р-ну Закарпатської обл.]. Що стосується самого зрадливого чоловіка, то вважалося, що з прикрим інцидентом просто потрібно змиритись: «Якщо він варт, значить, він не піде, а якщо не варт, то вона махне рукою, і на тему всьо» [с.Салинці Немирівського р-ну Вінницької обл.].
Водночас, якщо зраджувала дружина, чоловік карав не коханця, а її: «Таке, щоб чоловік бив дружину, дуже було часто. І в нас був такий випадок. Один дуже був чоловік ревнивий, а другий був такий ганешний, ну, як вам пояснити, “ганешний” – вредний такий, знаєте, єхидний, та каже: “Ну, Геоде, ти туто собі ходиш, а твоя Настуня онде з кумом цюлюється на тому”. Тот прийшов: “Де? Не може бути, – каже”. “Я відів, – каже, – вона думала, я не відю, а я шибко відів”. А то правда не було, він так наговорив, той чоловік прийшов додому, взяв мутуз, такий шо линва, шо зав’язувати шось такого великого, тобто товстий, то бив так жінку, що та знепритомніла і через три дні померла» [с.Завадка Воловецького р-ну Закарпатської обл.]. Як бачимо, у цьому випадку віж «злого язика» сусідів постраждала абсолютно невинна жінка.
Такий несправедливий підхід до чоловічих та жіночих зрад можна пояснити, зокрема, тим, що на дружину покладався неписаний обов’язок робити все можливе, щоб зберегти сім’ю, тому якщо родина руйнувалася, винною у будь-якому випадку вважалася жінка. Наприклад, якщо дружина ішла з родини, її сприймали, як гулящу, а якщо ішов чоловік, винною вважалася жінка, адже була поганою дружиною [с.Ольгопіль Чечельницький р-н Вінницької обл.].
Втім, подружні зради ставали причиною для розлучення вкрай рідко, а конфлікт вирішувався всередині родини або ж за нормами звичаєвого права.
©Тіна_Полек
кандидат історичних наук
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Понеділок, 23.07.2018, 08:57 | Повідомлення # 4 |
|
Повідомлень: 4605
| Весільні обряди
У весільних обрядах відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Наприклад, збір дружини (весільний похід) молодим, імітація викрадення нареченої (посад молодої), подолання перешкод на шляху до молодої (перейма) — це свідчення давніх форм шлюбу умиканням, а діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя — своєрідний відгомін звичаю укладання шлюбу на основі купівлі-продажу.
У цілому ж українське весілля поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. У свою чергу кожен із циклів складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовиш, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір. Власне весілля складалося із запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви, рядження. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодими, прилученню невістки до родини чоловіка. Це обряди хлібин, свашин та гостин.
"Сценарій" традиційного народного весілля в основних рисах зберігся й дотепер — більшою мірою в сільській місцевості та у значно трансформованому вигляді в умовах міста.
Весільні прикмети
• • Масивні весільні обручки—до багатства, статків.
• • Женитися з батьківськими обручками—повторити їхні сімейні стосунки.
• • Доторкнутися до обручок нареченого і нареченої на весіллі — незабаром на своєму весіллі гулятимеш.
• • Дати поміряти обручку — до нещасної долі.
• • Якщо, надягаючи обручку, наречений або наречена впускають її—бути зраді.
• • Коли молодят зустрічають хлібом-сіллю, хто відірве більший шматок І і з'їсть, той і буде в домі господарем.
• • У сніжний день весілля — до заможного, благополучного життя.
• • Гарною ознакою в день весілля вважається дощ.
• • Якщо в день весілля сильний вітер — життя в молодих буде вітряним.
• • Якщо весілля на Масницю справляють, значить, у домі завжди статок буде й веселе життя.
• • Як тільки наречений і наречена стануть до аналоя, ніхто не повинен проходити між ними аж до виходу з церкви, інакше молоді згодом розійдуться.
• • Для попередження можливого чарівництва під час проходження до вінця мати нареченої або інша близька родичка зав'язує в ганчірочку голівку цибулі або часнику й кладе в кишеню нареченої.
• • Щоб нареченій добре жилося в заміжжі, сережки їй надягає щаслива заміжня подруга.
• • Якщо наречений вступив у калюжу перед будинком нареченої — жити їй з п'яницею.
• • Коли батьки благословляють молодих, наречений і наречена повинні стати разом на один рушник (спеціально виготовлений для цієї церемонії), щоб жили мирно з родичами й між собою.
• • Молодих за столом треба посадити на шубу, вивернуту нагору вовною, щоб жили багато.
• • Монети, покладені під час весілля в чарки нареченому й нареченій, потрібно зберігати вдома під скатертиною, тоді родина буде жити багато.
• • Хто переступить першим поріг будинку, той і буде господарем, тому краще, якщо наречений переносить наречену через поріг на руках.
• • Після весілля наречена повинна зберегти фату, щоб накривати нею хвору дитину, тоді вона швидко видужає (при цьому все-таки не забудьте звернутися до лікаря).
• • На весілля не дарують набори ножів і виделок, щоб не було сварок у родині.
|
| |
| |
