| Olenka | Дата: Вівторок, 13.12.2016, 16:14 | Повідомлення # 1 |
Повідомлень: 3285
| Деколи вигідно зайняти позицію спостерігача. Вийти з кола, вирватись з круговороту, сісти собі збоку і дивитись, як в ці бєшені “хустинки” бігає решта світу, зашпортуючись, пяно цілуючись і захоплено репетуючи. Всі в надії на те, шоб попасти в коло, всі ніби то байдужі до дурної гри, але всі чомусь міцно тримаютсья за руки і бояться вилетіти геть…
Деколи насичуєш своє життя подіями – не шоу, не мріями, не екзальтаціями, а просто подіями, і раптом ловиш себе на думці: але ж ось воно, щастя! Але ж прокидаюсь я з усмішкою! Але ж сміюсь! Але ж засинаю з глибоким спокійним зітханням! І думаєш – як же так? Хіба просте життя може бути щасливим? Хіба з закінченням безпутного студентського життя всі грандіозні плани лягли в гріб з погановиструганих дощок і навіки упокоїлись десь там, на цвинтарі людських планів і успіхів?
І думаєш – а може, повсякденне життя то щастя? А юнацькі емоції і амбіції то суррогати, які тільки допомагають пережити той важкий час ще непізнаного прсотого людського щастя, га?..
І чому треба сказати своїм амбіціям “ідіть в сраку”? Просто треба розібратись, які з них “дорослі” і справжні, а які все ж таки незрілі і дебілуваті?
Ого я говорю як розумна доросла тьотка, а ше недавно я з криками ЮХУХУХУ пяна бігала за міліціонерами і курила драп в святоюрському саду.
Наситила простими подіями, і… побачила, що грандіозні надії то просто пшик. Просто дурнувата ілюзія. Ілюзія, чуєте, хахаха) Наївні, ви ще надієтесь підкорити світ і стати центром галактики? А кому це треба? Вам? Тоді ви шизофренік. Або просто інфантильний підліток.
Юність – то прекрасна пора, але це ілюзорний і незрілий період. і справді щасливими ми стаємо тільки повністю сформувавшись і подорослішавши. Так, так, як це “по-татомамівськи” звучить! І я щаслива що я це зрозуміла вже…
Ілюзії… Кругом одні ілюзії… Всі грають якісь ролі – здебільшого, це мені нагадує російські серіали, коли в дешевих убогих декораціях намагаютсья грати баблистих аристократів… Нащо вдавати з себе те, чим ти не є?
Ні, не брехати. Просто створювати ілюзії про себе, свою персону, своє життя – ілюзії не притягнеш до відповідальності і не виведеш на чисту воду.
Але навщо ці суррогати? Чуєте – СПРАВЖНЄ ЖИТТЯ Є!… Є, і воно щасливе! А ілюзіоністи тільки дарма траять час, і то на що – на інших, знайомих та незнайомих, близьких і неблизьких, на їхню думку про себе і свою про них, але СТОП! Може, нахуй ті ілюзії, може варто вже трохи протверезіти і зрозуміти: жити треба ДЛЯ СЕБЕ.
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Вівторок, 14.02.2017, 23:29 | Повідомлення # 2 |
|
Повідомлень: 3285
| Зараз мова піде про тих хто постійно ниє, і жаліється на життя..
Життя взагалі штука непроста і без проблем і якихось перешкод тут
ніяк.Проте реакція на проблеми у кожного різна.Хтось не стоїть на
місті і намагається знайти способи вирішення, а хтось просто лежить
і ниє...
Для скиглія неможливо пояснити, що є люди, яким в житті повезло
набагато менше ніж йому.Щоб ти не говорив - йому абсолютно
байдуже, він нічого не почує, тому що занадто зацикляний на думках
про те, який він нещасний і як йому важко в цьому суровому
світі..Найчастіше такі люди в своїх нещастях винять будь - кого, але
тільки не себе.
Наприклад: прийшов він влаштовуватися на роботу своєї мрії
припустимо в банк, мало того що запізнився через те, що по дорозі
зустрів друга, якому захотів понити про те що йому постійно не везе,
так щей прийшов до шефа непобритий, тому що зранку вирішив на
півгодинки більше поспати..Вдома він жодного разу не намагався
підготуватися до співбесіди через те, що дивився якийсь сопливий
фільм про такого ж невдаху як сам. Ну хто захоче давати такому
шанс,якщо він навіть не постарався щоб скласти хороше перше
враження.
Ну, вийшов він з банку і продовжував казати що шеф мудак, доля
несправедлива і т.д..
А може досить вже?Перед тим як винити все і всіх, може спитаєш
себе, що ти зробив для того щоб все було добре?Єдине що є у тебе в
голові - хочу..Для того, щоб щось отримати треба зробити хоча б
щось...
Припини казати, що всі винні і всі мудаки..Єдиний мудак в твоєму
житті - це ти. Все що відбувається зараз в тебе це результат твоєї
роботи ..Досить!..Досить вже нити..Збери соплі в кулак і якщо тебе
чимось твоє життя не влаштовує - зроби хоча б щось для того, щоб
стало краще.
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Субота, 13.10.2018, 12:25 | Повідомлення # 3 |
Повідомлень: 4514
| Жінки в українському суспільстві виховуються як "інфантильні принцеси". Коли вони виростають, не вклавши грошей в себе та свою освіту та опиняються раптово серед дорослих проблем - перша-ліпша "думка" - як знайти папіка, або член на який можно запригнути та вирішити свої матеріальні проблеми (одяг / мейкап / ресторани / транспорт та інше ) за рахунок чоловіка. Але все більше та більше нормальних чоловіків це вже бачать та не шукають таких стосунків з "рибами-пріліпалами". Ніхто з "тупих пьозд" не задавався питанням - навіщо кмітливому, надійному, впевненому, самостійному чоловіку ви ? Що ви можете дати, чим ви краще інших, чим ви виділяєтесь серед сірої маси, чим ви підкреслите свою індивідуальність. Ви йому нічого запропонувати не можете апріорі. На крайняк, це - жриця кохання (економія матеріальних та ментальних ресурсів, часу, котрий ви за гроші не придбаєте). Чоловіки, приймайте правильні рішення, думаючи головою, котра у вас на плечах, а не в штанах.
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Субота, 27.06.2020, 10:08 | Повідомлення # 4 |
|
Повідомлень: 4514
| В мого хлопця після 4 років спільного життя тепер діагностували шизофренію. я чуть не плачу, і люблю його дуже сильно, і не хочу покидати.. він і раніше був такий сором'язливий не активний, але я не думала що то шизофренія, видно тепер отримало захострення і проявилося.. мені шкода його. що робити? Варто його лікувати? Чи шизофреніка вже не вилікуєш, і з такою людиною немає ніякого спільного майбутнього?
Шизофренія це звичайно дуже серйозне психічне захворювання. І я розумію, що ти зараз шукаєш адекватних порад як бути далі, чи варто продовжувати стосунки з цією людиною. Але я сумніваюся, що хтось в цій групі стикався з такою проблемою в житті(ну може є й винятки), а тому по суті ніхто не уявляє як воно жити з шизофреніком, і не дасть тобі слушних порад. Тобі треба звернутися до спеціалістів, ну і до осіб, які власне з цим живуть у своїх сім'ях, вони порадять краще. В будь-якому випадку ви поки що лише зустрічаєтеся, жодних зобов'язань і дітей, а отже завжди можна розійтись і йти кожен своїм шляхом.
|
| |
| |
