| Olenka | Дата: Четвер, 09.03.2017, 10:57 | Повідомлення # 1 |
Повідомлень: 3285
| Після 3 термоядерних чашок кави, тремтіння в животі в руках і пальцях залишається перенести на клавіатуру і віддатись потоку емоцій…
В наушниках звучить Квітка Цісик «Два кольори» і ти на мить забуваєшся ,ті слова «…і вишите моє життя на ньому» змушують тебе ввійти так глибоко в свої думки, що втрачаєш почуття реальності, повертає до тями лише мертва пауза між піснями.
Ти думаєш про своє життя, про те що коїться за вікном, про країну, про життя померлих і про те ,що судилось тим хто ще прийде на цей світ. Про вічне протистояння влади і народу, про вищу «несправедливість» і про байдужу людську «бездіяльність». Про час коли книги перетворюються в макулатуру по 1.5 за кг , і що значить продати свою громадянську свідомість за 40 гривень під чужим прапором. Складається враження ,що життя це суцільний фарс і дешевий театр і думка народу нікого не цікавить. Народ-масовка,якій потрібно платити місячний мінімум,щоб не здох і не втік . Невже так повинно бути? Можливо ми це заслужили? Україна –це помираючий птах ,який іноді збирається з силами і намагається взлетіти. Де поділась та Україна, де народжувались такі пісні як «Чорнобривці», «Рушник» , «Стожари», а люди жили, ні вони горіли свободою і надією в таке очікуване щасливе майбутнє..? Де це все? Ми повільно гниєм душею… а решта світу нас асоціює тільки з Чорнобилем і рекордним числом мільйонерів.. Ми самі себе отруюємо ,закопуємо і повільно ставим пам’ятник . Мені важко говорити ці слова ,але я зневірююсь,коли бачу як бабця стоїть на морозі за ідею і правду, а молодь плювала на це все за 60 грн на годину. І самий страшний ворог наш не чужинець, а ми самі.
Боже, збережи ти нашу стражденну українську душу…
|
| |
| |
