| Olenka | Дата: Четвер, 23.03.2017, 11:10 | Повідомлення # 1 |
Повідомлень: 3285
| Куди ми йдемо?
Ми вже звикли до того, що живемо у XXI столітті, і що все навколо нас гарно продумано. Нам подобається, що за нас продумали, як виконувати ту чи іншу роботу, як вирішувати складні і заплутані проблеми, як робити покупки, не маючи грошей і, навіть, деколи ми обурюємося, якщо за нас щось не продумали.
З одного боку це зручно і практично, а з другого – заставляє нас чим далі, тим менше роздумувати, зважувати, вирішувати, проводити час у молитві. І ми приймаємо все, як належне, і як найкращий спосіб вирішення тієї чи іншої ситуації у нашому житті.
Усе Писання просякнуте думкою про те, що Господь хоче, аби Його діти зважували і роздумували над тим, як вони живуть. Щоб вони задумалися над чим переживають, чим переймаються їх серця і чи на правильній вони дорозі сьогодні. Якщо цей світ може собі дозволити приймати все, що їм подають і те, як їх заставляють жити, то тільки не ми. Адже Христос відкупив нас від такої системи життя і дав можливість все зваживши, триматись найкращого. Я особисто вірю, що те найкраще, що ми можемо вибрати є лише у стінах церкви. Нам, як дітям Божим, не потрібно шукати в лукавстві цього світу. Рано чи пізно цей світ заставить нас грати по його правилах.
Кожен із нас неодноразово переконувався, що живе у цікавий час. Після гонінь і переслідувань євангельська церква починає займати досить вагому позицію у суспільстві. З’являються різні діячі суспільства, які сповідують істинне християнство, політики, які вірять в Ісуса, спортсмени, які здобувають перемогу для Христа. І про це ми відверто говоримо у проповіді, про це ми роздумуємо, спілкуючись один з одним, про це ми читаємо у християнських виданнях. Той факт, що християни з наших церков ідуть у шоу-бізнес, починають займатися модельним бізнесом, брати учать у брудних політичних програмах, заставив мене задуматися: чи варто нам у церкві приймати це як належне і говорити, що це нормально?
Судячи з людської точки зору, це, в деякій мірі реальна можливість показати, що церква – це не якась зомбованість, не дика релігія, а спільнота, яка складається з обізнаних, високо освічених і вагомих людей. Це можливість показати, що ми здатні впливати на суспільну думку і можемо здійснювати серйозні звершення для процвітання нашої України.
Але ж погодьмося, що будь-які досягнення тягнуть за собою прагнення вразити когось, показати, що ти дійсно чогось вартий. І певною мірою нам це вдається. Ми вражаємо світ, ми добиваємось, щоб з нами рахувалися і, навіть, починаємо їм подобатися. Але невже ціль церкви – вразити своїми досягненнями грішний і лукавий світ? Невже на перше місце ми не повинні поставити завдання вражати Господа нашими молитвами, євангелізаціями, святістю, людьми, які каються і змінюють свій спосіб життя. Грішники прагнуть вирватися зі світу, а, натомість, церква прагне увірватися в світ?!
Тож будьмо чесними. Спілкуючись, пишучи різні статті, проповідуючи про свої досягнення, невже глибоко всередині не виникає гордості за нас і наші успіхи? Мені б хотілося пишатися нашими переповненими домами молитви, гордитися присутністю Духа Святого на кожному служінні, хвалитися і цінувати тим, що Бог відкупив нас від гріха і вирвав з цього жорстокого світу, куди дороги нам вже нема. Можливо, в теперішньому християнстві настав той час, коли не все потрібно приймати за належне, можливо, треба зважувати усе, що потрапляє у церкви, переставати хвалитися християнами, які більше зневажають християнство, аніж його висвітлюють.
Зробімо правильні висновки і нехай Господь дасть мудрість кожному прожити святе і праведне життя, зберігши себе чистими від світу.
|
| |
| |
