Деколи вигідно зайняти позицію спостерігача. Вийти з кола, вирватись з круговороту, сісти собі збоку і дивитись, як в ці бєшені “хустинки” бігає решта світу, зашпортуючись, пяно цілуючись і захоплено репетуючи. Всі в надії на те, шоб попасти в коло, всі ніби то байдужі до дурної гри, але всі чомусь міцно тримаютсья за руки і бояться вилетіти геть…



Деколи насичуєш своє життя подіями – не шоу, не мріями, не екзальтаціями, а просто подіями, і раптом ловиш себе на думці: але ж ось воно, щастя! Але ж прокидаюсь я з усмішкою! Але ж сміюсь! Але ж засинаю з глибоким спокійним зітханням! І думаєш – як же так? Хіба просте життя може бути щасливим? Хіба з закінченням безпутного студентського життя всі грандіозні плани лягли в гріб з погановиструганих дощок і навіки упокоїлись десь там, на цвинтарі людських планів і успіхів?

... Читати далі »