| knopa | Дата: Субота, 23.01.2016, 08:36 | Повідомлення # 1 |
Повідомлень: 774
| В мене є свої стихії, які допомагають мені жити: кар`єра, друзі, стосунки. Для мене ці "три кити" є обов`язковими. До речі, розташовані по ієрархії потреб. Сьогодні один мій знайомий був дико здивований, чому це для мене самореалізація у професійній сфері важливіша за саморелізацію себе як жінки, дружини. Коли я сказала, що не створена для сім`ї взагалі він ще більш засмутився. Але ще більше він засмутився, коли я почала пояснювати такий свій погляд на життя.
Я не довіряю чоловікам. І кожне їхнє слово готова піддавати сумніву. І у більшості випадків я не помилюсь. Зараз пішла мода на псевдочоловіка, котрий кидає слова на вітер, пішов фешн на нерішучих до конкретних дій. Як я можу довірити такому своє і так чутливе сердце. А тим паче життя. Як такому чоловікові можно довірити життя дітей? Не розумію чому я маю це робити. І в мене було зустрічне питання - так а хулі не кар`єра? І я все одно обламалась, адже були ще друзі. Але навіть на це з`явилась своя відповідь. За таких короткий період часу я передивилась своє відношення до дружніх стосунків. І зрозуміла, скільки навколо речей, які мене бісять і основними подразниками є саме мої друзі. Чи це вже дуже голосна назва. Пофіг. Суть залишається суттю - довірчої особи немає. Можливо це і проблема, але на даний момент не для мене. Питання залишається - "А хулі тепер не кар`єра, блять?! Аргументовані відповіді ти отримав. Тіна перемогла?". На що він помовчав і сказав лише одну фразу: "А як закохаєшся?". Моя відповідь була менш душевною:"От лайно!". Я чую регіт. Є лише одна річ котра садить на коліна - це закоханність, емоції від котрої просто не дають дихати. І всі плани на життя руйнуются до біса. От лайн
|
| |
| |
