MENU
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Поради для Підлітків » Форум » Розкажи свою історію! » Запитання від Дівчат » Важливість Україномовних ресурсів.
Важливість Україномовних ресурсів.
knopaДата: Субота, 16.07.2022, 20:00 | Повідомлення # 1
Повідомлень: 744
Уявляєте собі ситуацію: в кацапії усі говорять українською мовою, але для бажаючих відкривають курси вивчення рашистської мови. Це тільки наше ущємльонноє насєлєніє може жити в Україні, ходити по українській землі, їсти український хліб і ненавидіти українську мову. І лише коли рашисти почали вистрілювати своїх братьєв, вони починають розуміти, що мова таки має значення. Як то кажуть: краще пізно, ніж ніколи
 
OlenochkaДата: Четвер, 28.07.2022, 16:31 | Повідомлення # 2
Повідомлень: 4176
В Украине в 2014 произошла деокупация от кремлевской власти в раде вот и все, Украинцы взяли контроль над своей страной, рашу сразу это взбесило, они считают что Украина должны всегда быть в рабстве и подчинена им, малые братья и тд, как беларусы сейчас, которые так и не смогли самореализоваться и видимо остануться рyccкими рабами на века, тут далеко не надо ходить.
Ваша великорусская мечта – сидя по горло в дepьме, затащить туда всех остальных. Это и есть руcизм».
 
OlenochkaДата: Понеділок, 01.08.2022, 12:41 | Повідомлення # 3
Повідомлень: 4176
Ти бачиш, світе, що творЯть рашисти?
Зчорніли вже вкраїнські небеса.
Чи не болить, що Україну нищать?
Вам залізяччя збройного шкода?

Ви боїтесь, щоб ми не образИли
ПроклЯтого убивцю - москаля?
Та ви б хоч день життям нашим пожили,
То вам би розірвалася душа.

Чи ж то не гріх дивитись, як вбивають,
Під корінь нищать націю мою?
Та дайте ж зброю! - молимо, благаєм,
Щоб вдарити , нарешті, по кремлю.

І хай та красна площа червоніє,
І топиться у крові москалів,
Я не грішу - від болю скаженію
За смерть моїх братів, моїх синів.

Не дай вам Бог ці дні мої прожити,
Коли сирени вже не плачуть, а ревуть...
Чи ж зможе світ гріхи ці відмолити,
Чекаючи, що нас таки доб'ють?!

Ви стоїте за нашими серцями,
Дволикість заховавши у душі,
Настане час - ви підете за нами.
Ще і до вас вдеруться москалі.

Поставте свою совість з серцем поруч,
Вдивіться в очі наших матерів,
Зробіть один, один-єдиний порух,
Щоб зупинити мокшів- дикунів.

Ми ж не відступим.
Вже близенько- близько
Той день, як на кремля руїнах,
Конатиме московське чортовисько
І там засяє прапор України !

@ Анна Данилюк
 
OlenochkaДата: Вівторок, 02.08.2022, 15:51 | Повідомлення # 4
Повідомлень: 4176
82 медичних співробітників жінок зараз в полоні в тій самій Оленівці.
Цього не покажуть по телевізору в Zе-марафоні. Не буде флешмоба, бо це не так важливо як врятувати дупу однієї Зе-Лєнкі, якій просто закортіло покрасуватися на обкладинці модного журналу.

82 жінки.
Більшість з них є співробітниками 555-го військового шпиталю Маріуполя - лікарі, медичні сестри.
Вони були захоплені у полон, бо виконували свій обов’язок – рятувати життя, до останнього лишалися з пораненими.
Андрію Кривцову (родичу однієї з полонених) вдалося поспілкуватися з двома жінками, які були у полоні, та їм пощастило – їх обміняли.

Ви працювали у 555 шпиталю м. Маріуполь, розкажіть докладніше що трапилося з 24 лютого по 12 квітня.
До середини березня госпіталь працював в штатному режимі, у різні міські лікарні були відрядженні лікарсько-сестринські бригади для забезпечення швидкого надання повноцінної медичної допомоги, до того ж кількість поранених і травмованих була вже такою великою, що можливості госпіталю цьому не відповідали. Коли на територію шпиталю влучив снаряд ворогів, усіх швидко евакуювали до резервних баз у бункерах на заводі. Так весь особовий склад госпіталю було поділено на дві групи (прим. завод Ілліча та Азовсталь).

Розкажіть про обставини, коли вас захопили до полону.
Це трапилось 12 квітня. Ми підпорядковувались 36-й бригаді (тому що госпіталь не мав жодної зброї на обліку). Ні у кого з персоналу не було автомату чи пістолету, мова іде і про медичний, і про немедичний персонал, ми не могли самі по собі оборонятись від ворога. І коли 36 бригада вже не могла вести оборону своїх позицій, ми опинились у дуже скрутній ситуації, можливості вийти з оточення не було, до того ж у бункерах залишалось дуже багато поранених - так і потрапили у полон.

А що сталося після того як вас захопили?
Спочатку нас доправили у смт. Сартана, де залишили у ангарі. Особисто я спала на бетонній підлозі, трохи спасав тільки одномісний каремат, який я ділила на двох з іншою жінкою-офіцером, прикомандированої до нашої частини (прим. шпиталь вважається окремою військовою частиною). У вікнах було вибите скло, дні тоді були дуже холодні, дощило, тож легко уявити, наскільки було холодно в тих ангарах. Через дві доби нас перевезли в Оленівку. Умови перебування дійсно жахливі, дуже мала камера, розрахована на двох - насправді нас там було 13. Туалет у камері несправний, але в нормальний нас не виводили. Годували тричі на день, за кількістю їжі мені особисто вистачало, давали багато хлібу - це спасало. Стосовно питної води - в принципі, раз на день можливо десь літри 3 давали, але вона була несмачна і ми навіть думали, що її набирали просто з під крану. Їжу давали у брудному посуді, було зрозуміло що хтось з них до нас вже їв. Ніякого душу, ніяких умов для підтримання елементарної гігієни тіла. Яскраво запам’ятала, що вночі дуже гучно включали на всю будівлю музику, через що ми не могли спати. На 5-й день перебування в Оленівці нас організовано вивезли у Таганрог. Водій автобусу казав, що це останній етап перед обміном. Намагались вірити в найкраще. Коли потрапили в РФ, в Таганрог, я для себе зрозуміла, що у ДНР нам ще норм було, оскільки ставлення росіян до нас було як до тварин. Маршруту не знаю, я ніколи не бувала у тих населених пунктах,через які ми їхали, але їхали десь 6 годин.

Коли ви потрапили до СІЗО у Таганрозі – чи брали у вас особисту інформацію, відбитки пальців, ДНК?
У пункті прийому нас повністю переодягли, нічого з особистих речей нам не було дозволено брати з собою, дві хвилини дали на дуже, дуже холодний душ, забрали пасмо волосся, відрізок нігтя, відбитки пальців (через декілька днів знову знімали відбитки пальців, брали слину, вносили в якусь електронну базу). Умови перебування там були кращі ніж в
Оленівці, у кожного своє ліжко, більш комфортний туалет (це саме в моїй камері), перші дні було холодно, потім видали бушлати. На ліжках сидіти не можна, інколи навіть ганяли, щоб ми і на лавках не сиділи. Виходить - цілий день на ногах.

Розкажіть про умови перебування в самому СІЗО.
Нас розвели по камерах по 2-6 людей у кожній. Ліжок вже тут вистачало на всіх. Годували нас тричі на день, їжа, ну просто жахливої якості і в недостатній кількості, інколи на вечерю давали тільки скислу кашу. Раз на тиждень пускали у гарячий душ. У камері був рукомийник. Давали мило, зубну пасту, щітки, туалетний папір, засоби жіночої гігієни. О 6 підйом, о 22 відбій, бували дні, коли на розсуд наглядачів нам оголошували відбій десь о 23-24:00. Нашу камеру - жодного разу не вивели на прогулянку, тобто весь цей час ми сиділи закриті у 4 стінах.

Чи дозволяли комусь дзвонити, писати листів – за Женевською Конвенцією полонені мають право на спілкування з зовнішнім світом?
Ні, не дозволяли.

Чи були допити, чи ще якісь слідчі дії?
Звичайно, слідчий комітет РФ, та ще люди, представниками якої структури вони були, я не змогла для себе виявити. Можливо прокуратура.

Чи був моральний тиск на людей?
Так був, постійний. Нам постійно казали: «Зеленський оголосив вас зрадниками, вас ніхто не чекає і ніхто не буде обмінювати», «Коли ви приїдете в Україну, вас там посадять/вб’ють», «України вже майже нема, вам легше дочекатись, коли буде усюди Росія», «Наша сторона готова хоч зараз вас відправити, але Україна гальмує процес». Заставляли вивчати гімн, герб, стяг РФ, ганебний вірш «Простите нас родные россияне» та інше.

Чи був до вас доступ якихось організацій – ООН, ОБСЄ, Міжнародний комітет Червоного Хреста?
Ні, не був.
---------------------------------
Це невелика частина інтерв’ю, яку я можу оприлюднити. Усе інше – або занадто жахливе для публікації у відкритий доступ, або закрите для розголосу, поки йде слідство.
Так друзі, сьогодні у XXI сторіччі, у центрі Європи, знов повторюються ті самі жахи, що і майже сто років тому. І про це знов вперто мовчать. Наша влада, МКЧХ, ОБСЄ, ООН, ЄС.
Якщо я закрию очі і не буду його бачити, воно мене теж не побачить. Мабуть так.
Але як не намагаються приховати правду, вона все одно випливе назовні. 11 липня Олег Котенко, уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, назвав число – 7200 зниклих безвісти – більша частина яких є у полоні. Сьогодні, на зустрічі з родинами полонених, представник МКЧХ назвав орієнтовне число від їх організації – 8000 осіб. Як будуть робитися обіцяні нам обміни? Останній був 144 на 144. А в нас за підрахунками від оприлюднених даних 400-500 солдат РФ та ОРДЛО. Риторичне питання…
Тиждень тому вся Україна почула про 32 водіїв-волонтерів з Маріуполя, яких звільнили з полону. Не обміняли. Не відбили за допомогою військової спецоперації. А відпустили. Бо про них говорили. Публічна інформаційна компанія «Волонтер – не терорист» почалася з квітня. Звертаючись до нещодавнього інтерв’ю того ж Олега Котенко – якщо людина не воювала, то розголос має бути максимальний. За Женевською конвенцією, медики, журналісти, кухарі, музиканти не йдуть на обмін, їх просто передають сторонам, бо вони не комбатанти.
Ми просимо вас – кожного громадянина України, допоможіть нам із розголосом. Кожен ваш голос може врятувати Людину. Весь світ має знати про те, що Росія незаконно утримує у полоні медиків, велика частина з яких - жінки. Ми звертаємося до Президента, Верховної Ради – зробіть так, щоб весь світ знав про звірства Росії – країни терориста. Лікарям не місце у концтаборах. Врятуйте їх!!!
 
OlenochkaДата: Пятниця, 05.08.2022, 14:51 | Повідомлення # 5
Повідомлень: 4176
Москалюка-это не житель России. Это та падлюка, которая живет в Украине и ей все не нравится: ни еда, ни язык, ни традиции. Но и ведь в Россию эта тварь ехать не хочет
 
OlenochkaДата: Понеділок, 08.08.2022, 16:34 | Повідомлення # 6
Повідомлень: 4176
 
OlenochkaДата: Середа, 10.08.2022, 11:26 | Повідомлення # 7
Повідомлень: 4176
Сміливість – це по-українськи
 
Поради для Підлітків » Форум » Розкажи свою історію! » Запитання від Дівчат » Важливість Україномовних ресурсів.
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:
Нова відповідь
Ім`я:
Текст повідомлення:
Код безпеки:

| Школа Любов Відносини Секс Тіло Здоров'я Життя |


::Все про дорослішання, менструацію, такі дні, дозрівання,безпечний секс,статеву зрілість та підліткові проблеми::

15 запитань про секс Як досягти оргазм Біль при сексі Анальний секс Про поцілунки Позбуваємось синців завагітніти після першого разу Хлопець хоче сексу Як робити мінєт "Люблю" і "кохаю" різниця Про перший секс Займатися сексом