|
Моя творчість... "Життя - це щастя!" Прочитайте твір=)
|
|
| Olenka | Дата: Четвер, 08.12.2016, 20:27 | Повідомлення # 1 |
Повідомлень: 3285
| Це було одного дня, коли Віолетта вишйла гуляти на вулицю.
Вона була екстрасенсом з дитинства, це передалося їй від прабабусі, хоча вона про це незнала.
Так ось. Йшла вона по вулиці, і побачила закоханих восьмикласників: Роберта і Дженіфер.
Вони йшли по вулиці, і преписувалися СМСками...
- "Ну що ж, мені треба йти. Бувай!" - писав Роберт.
- "Не йди! Давай ще погуляємо!"
- "Неможу. Побачимось!"
- "Ну добре. Пока!!!"
У Віолетти від радості засяяли очі: вона була щаслива за них, бо Дженіфер була її кращою подружкою.
Роберт ще кілька секунд подивився на Дженіфер, а потім повернув на ліво, щоб перейти вулицю. Він дочекався зеленого світла, і пішов по дорозі.
Раптом, звідки не візьмись, перед Робертом "пролетів" автомобіль на шаленій швидкості.
- Ні!!! - кричала Дженіфер, підійшовши до Роберта, який лежав на тротуарі, збитий автомобілем...
- Роберте, ти живий? Ні!!! Не помирай!
Запанувала тиша.
Цим часом Віолетта дивилась на цей жах, і на її очах з"явилися сльози... Від жаху вона побігла додому.
***
Настала ніч. Лікарі рятували Роберта хоча він був вже майже мертвий, а Дженіфер сиділа біля кабінету в лікарні.
Було 01:00. Віолетта спала. Раптом її розбудила чарівна красуня, яка була вражаюче схожа на Віолетту.
- Хто ти?
- Я твоя прабабуся, - відповіла вона.
- Чому ти прийла?
- Я прийшла тобі сказати, щоб ти оживила хлопця, якого сьогодні збила машина. Його звати Роберт, чи не так?
- А звідки ви знаєте?
- Я все знаю, - сказала чарівниця.
- Але... але як я можу оживити хлопця?
- Візьми ось це. - чарівниця дістала маленьку коробочку, в якій було живе, сяюче, та рожеве серце.
- І нащо воно мені?
- Зараз розкажу. Вдягайся. Ти, саме зараз, підеш у лікарню, і віднесеш це серце лікарям.
- Саме зараз?
- Так, саме так.
- А чому саме я?
- Бо тільки ти є екстасенсом у місті!
- Я? екстасенс?
Віолетта кілька секунд помовчала, а потім зірвалась із ліжка і побігла на вулицю із цією коробочкою, щоб віднести її в лікарню хірургам.
***
Настав ранок. Чарівниця знову прийшла до Віолетти.
- Ти зробила добро. Молодець.
- Я старалася. А правда що я ексрасенс?
- Правда.
- Ой... а як користуватися здібностями?
- Сама відгадаєш. Бо це велика таємниця. А мені час іти. Прощавай!
- Прощайте! - Відповіла Віолетта.
Вмить чарівниця просто розвіялася у повітрі, немов розстанула.
Вмить до Віолетти постукала Дженіфер.
- Хто там?
- Це я, Дженіфер!
- О, привіт! Заходь!
- Віолетто, ти навіть не уявлюєш, що сталося
- Це ти про що?
- Як це? Сьогодні лікарі сказали, що вночі вони рятували Роберта, а він був вже на волосинку від смерті. Але раптом у двері постукала якась дівчина, яка була у ночній сорочці, і простягнула коробочку, в якій лежало живе седце. І вони врятували Роберта!
- Розумієш, Дженіфер, це була я...
- Ти???
- Я, я.
Дженіфер раптом обійняла Віолетту так міцно, що майже не задушила 
- Дуже тобі дякую! Та я зроблю для тебе все, що хочеш! Чого тобі треба?
Віолетта підняла очі вгору, і сказала:
- Нічого мені не треба. Давай лише на наступне літом поїдемо з тобою і Робертом на море!
- Згода!
***
Коли Роберт дізнався, що Віолетта його врятувала, він подарував їй кольє із діамантами, про яке Віолетта давно мріяла!!!
***
Минало багато років з того часу, і коли Віолетті виповнилося вже 35 років, коли вона мала свою сім"ю, то вона зробила висновок:
"Життя - це щастя! І треба в ньому розчаровуватися! Ніколи!"
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Пятниця, 05.05.2017, 15:38 | Повідомлення # 2 |
|
Повідомлень: 3285
| Присвячую моїй кращій подрузі Олюшці.Ольчик,я рада за тебе,кохання - велике щастя...Бережи його!
...Оля сиділа на диванчику в глибині кімнати і плакала.Ну чому він не дзвонить?А все так гарно починалось...
...Був чудовий осінній день.Оля сиділа на парковій лавці і читала.Раптом перед нею з"явився симпатичний хлопець,який посміхнувся і запитав:
- Що читає панянка?
Оля посміхнулась у відповідь.Вона його знала.Це був Рома,який навчався в дев"ятому класі(Оля була у восьмому),і в якого Оля була закохана вже давно.Зав"язалася розмова...
А потім були прогулянки вечірнім містом,ніжні погляди,ласкаві слова...Все було так добре,і раптом...Рома зник.Не телефонував,не приходив,не кликав на побачення...А тепер,саме на її день народження,навіть не привітав...
Оля втерла сльозу і вирішила:"Якщо так,я його забуду!".Сутеніло.За вікном засвітився ліхтар.І раптом зза вікна з"явилася повітряна кілька,на якій було написано таким зайомим почерком:"Визирни у вікно".
Оля притулилась до шибки і побачила своє ім"я,викладене на мокрому асфальті свічками.Тієї ж миті подзвонили у двері.Оля побігла в коридор,відчинила двері і побачила Рому з великим букетом квітів і подарунковою коробкою в руках.Він ніяково усміхнувся й мовив:
- З днем народження,сонечко.Вибач,що не дзвонив...
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Неділя, 22.10.2017, 12:01 | Повідомлення # 3 |
Повідомлень: 4609
| і тут ти розумієш, що життя, чорт візьми, воно ж таки прекрасне.
і находить ляпота, прям така велика-велика, як дупця кардашян. і ти на все дивишся по-іншому. і думаєш собі, скільки ж це хороших причин у житті є для того, щоб приймати, відчувати і проживати його. щоб радіти і любити: себе, свої недоліки і людей, які оточують. від самих-самих любімих до водія 49 маршрутки. бо love is one way traffic. це смуга одностороннього руху. це тільки те, що виходить від тебе.
коли на хамство не відповідати хамством. коли не роздувати конфлікт, якщо можеш його згладити.
коли залишати приємний відбиток, а не осад.
робити кожен момент повним і наповненим. бо життя - це те, що стається зараз. коли ви миєте голову, або не голову. або вибираєте купити творог замість чіпсів, бо це краще для вашого здоров'я і самопочуття. мені, наприклад, завжди погано після того, як я обжеруся чіпсів, особливо, якщо сама. але я все одно час від часу так роблю. дурне
коли ви маєте виходити на зупинці через задні двері маршрутки і натискаєте на ту кричащу кнопку до водія (львівські зрозуміють) і тут мужчинка напідпитку, який сидить прямо під цією сиреною, каже, що вона його розбудила. і ти така розвертаєшся в його сторону, посміхаєшся і кажеш, що не хотіла, вибачте. і він розпливається. хз, чого, але це класно. бо ти не виходиш з біч фейсом навіть не глянувши в його сторону, думаючи, що ж це за п'яний холоп до царіци заговорив. і взагалі, говоріть "спасибі" і "будь ласка". це завжди доречно. і це завжди є кому сказати.
коли отак немає зовсім нічого радісного, як то здається, а потім все навалюється одразу і в один день. але насправді це ж геть не так. бо хорошого стає більше лише тоді, коли це помічаєш, а не проходиш повз, понуро знизуючи себе.
бо важливо розправляти плечі і підіймати голову вгору. і розглядатися по сторонах. і відчувати запах. скоро зацвіте жасмін
насправді, в 3:11 мені треба писати не це, а реферат на сім аркушів А4 вручну. в 21 столітті, карл-карлище. але це для мене важливо, а реферат - ні. і це мій вибір.
я сиджу у футбі з написом even small bears need big bear hugs. лю цю футбу, вона чотка і лю обіймахи.
бо любов у всьому, чому ви надаєте цю рису.
бо все наше життя, чорт візьми, варте того, щоб його любити, зі всіма занозами і заносами у неприємність.
і коли вмієш робити лише по-іншому, то цьому направду важко навчитися. але я вчуся. і ви вчіться.
ибо красота в глазах смотрящего.
коли він робить вибір так бачити.
life is also one way traffic.
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Неділя, 05.11.2017, 14:34 | Повідомлення # 4 |
|
Повідомлень: 4609
| Життя - це як подорож поїздом. З безліччю зупинок, змін у маршруті і навіть аварій.
З народження ми сідаємо в поїзд з нашими батьками і спочатку думаємо, що будемо в цій поїздці з ними завжди. Але одного разу вони виходять на одній станції, а ми самотньо продовжуємо подорож без них.
Час йде, у вагон підсаджуються інші люди. Деякі стануть дуже важливими для нас, можливо, навіть залишаються до самого кінця поїздки. Хтось буде виходити з вагону, назавжди залишаючи поряд з нами порожнє сидіння. А хтось - зникати на станціях настільки непомітно, що ми навіть не звернемо уваги, що на їхніх місцях сидять вже зовсім інші люди.
Ця поїздка буде сповнена радості, печалі, очікувань, надій, зрад, пробачень, вітань і прощань. У якісь моменти ми будемо думати про те, щоб натиснути на стоп-кран або пересісти в інший вагон, а часом будемо із щирим задоволенням дивитися у вікно і цікавитися пасажирами, які знову увійшли.
Головна таємниця поїздки: ми не знаємо, на якій станції нам належить зійти. Потрібно просто насолоджуватися поїздкою самою по собі і робити її комфортною для пасажирів, що сидять поруч.
Це дуже важливо. Адже коли ми досягнемо своєї кінцевої, потрібно, щоб люди, які продовжать шлях, відчули, що наше місце спорожніло, і у них залишилися чудові спогади про те, хто тут щойно сидів.
Автор: Марк Ентоні
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Понеділок, 06.11.2017, 14:44 | Повідомлення # 5 |
|
Повідомлень: 4609
| Не бійтеся жити!
В силу своєї роботи я часто чую ваші сумніви і терзання, і я хочу запитати... Ви дійсно думаєте, що будете жити вічно? І я зараз не про безсмертя духу, а про цілком конкретне, поточне, реальне життя.
"Я не можу йому зателефонувати, бо чоловік повинен завойовувати".
"Мені треба подумати, що з усього цього може вийти. Чи є майбутнє у наших відносин? "
"Я не можу сказати про свої почуття, тому що вони йому (їй) можуть бути не потрібні".
"Я не можу від нього піти, розумієте. Адже він б'є тільки коли п'яний, а так у нас багато хороших моментів".
"Ви ж знаєте, як важко в нашому віці когось знайти, тому мені страшно його залишити".
"Я не можу показати їй, що вона мені потрібна, тому що вона вважатиме бог знає що".
"Я не можу зізнатися в любові, тому що вона (він) вирішить, що тепер все дозволено".
"Я не можу їй сказати, як мені буде боляче, якщо вона піде від мене. Вона вирішить, що я слабак".
І маса, маса інших страхів.
Все це може бути. І страхи можуть виправдатися.
Але поки ви не скажете, не зробите це - ви не дізнаєтеся. Ви ніколи не дізнаєтеся напевно, як могло би бути. Ви за себе не завжди відповідаєте, а намагаєтеся передбачити реакцію іншого.
Люди, ви насправді вважаєте, що будете жити двісті років? Коли ви збираєтеся все це сказати, зробити? В наступному житті? То ж це будуть вже інші люди.
Вам не буде вічно тридцять, і сорок п'ять не буде, і п'ятдесят п'ять пройде.
Пройде все. І цей момент, коли ви могли сказати. І момент, коли ви могли почути. І момент, коли ви могли відчути. Пройде момент, коли ви могли ЖИТИ.
Ви залишили собі тільки думки про життя. Думки про те, як вам страшно. Думки про те, хто і як щось винен. Думки про те, як все може скластися. Думки про те, що нічого доброго не вийде.
Але ви самі не даєте цьому хорошому шансу! Поки ви не зробите конкретних кроків, для хорошого у вашому житті немає шансу. Жодного. Взагалі. Зовсім. Бог допомагає тому, хто допомагає собі сам.
Це колективне несвідоме у вас говорить. Страшний суд гримить дзвонами. Ви в Бога не вірите, а Страшного суду і пекла боїтеся. Над-Я знову ж лякає своїми нормами і правилами.
Але зробіть трохи більше, ніж ви звикли, трохи інакше.
Прийміть свою недосконалість. Убийте в собі прагнення написати життя на чистовик без помарок і без помилок! Життя не лінійне. Життя не зразково-показове.
Воно і прекрасне тим, що в ньому всього намішано: від бруду до небаченої висоти. Воно наповнене і повноцінне.
Ви не вийдете з нього в білих шатах. Ви вже не в них. Просто живіть. Любіть, відчувайте, пробуйте і помиляйтеся. У вас справжніх немає у запасі вічності.
З любов'ю, Лілія Ахремчик
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Неділя, 11.02.2018, 01:54 | Повідомлення # 6 |
|
Повідомлень: 4609
| Ми з тобою ніхто
Ніким завжди і будем
Життя не те
Не ті навколо люди
Тебе трима минуле
Воно сплело міцні сталеві сіті
Але щоб вибратись
Лиш варто зрозуміти
Всю сутність світу...
Це ,скажу, неважко.
Аби ж не випити її до дна.
А поступово, поступово захлинутись
Як солодко,як солодко зника
Моя душа..
Вона давно хотіла відпочити
Мабуть,піти і більше не вернутись
У божевіллі,в богові забутись..
Лише не тут..
А може в небесах.
Не знаю,я цього не знаю
Заплуталась,ступила за межу
Не боляче,дивіться,усміхаюсь
І марні мрії більш не бережу.
Автор Віра Гузан
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Субота, 19.05.2018, 11:11 | Повідомлення # 7 |
|
Повідомлень: 4609
| Щастя, насправді, не треба шукати,
Треба навчитись його відчувати.
Щастя - у кожному новому дні,
Щастя - в спокійному, теплому сні.
Щастя - зростаючі, впевнені діти,
Щастя - це просто уміти радіти:
Сонцю ясному, що світ зігріває,
Квітці тендітній, яка розцвітає.
Серце своє ти наповни добром,
Та поділися із ближнім теплом.
Щастя так близько, воно у тобі,
Тільки зізнайся у цьому собі.
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Неділя, 20.05.2018, 10:57 | Повідомлення # 8 |
|
Повідомлень: 4609
| Якби серед людей обирали богів
Ти мала б найвищий трон на Олімпі.
Якби судилося написати краси гімн
То незбагненною твоєю вродою волів би
Карбувати кожне слово:
Бо палкі, як вишеньки достиглі, твої уста.
І твій аромат п'янить, вже не бачу нікого навколо.
А як припасти до білих як перла грудей. Ці ніжні перса.
Так вже й тонути в тобі, раювати до нестями
Кохати палко як востаннє в житті, як лишаєш цей світ
Захлинатись твоїми нечисленними галактиками й зірками.
І один поцілунок вміщуватиме увесь Всесвіт.
Без сумніву врода твоя - то врода богині.
Інакше не пояснити цей вбивчий потяг
Несамовите бажання, коли вже без цієї спокуси гинеш...
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Четвер, 20.09.2018, 19:43 | Повідомлення # 9 |
|
Повідомлень: 4609
| Ритми музики переливались з світловим шоу, заряджаючи енергією. Танцпол вирував, розриваючи всіх на шматки він шаленого драйву. Витаючи в у темряві, що пронизувалась лазерними променями та миганням стробоскопів, розпечені тіла вигинались під дією алкоголю та інших наркотичних сполук. Спостерігати за всім цим у тверезому стані, було б прямо як в зоопарку за мавпами. Та коли ти випиваєш достатню кількість отрути і ловиш кураж... нарешті можна повністю розслабитись.
Спекотно. Вільно. Впевнено.
Ніякого тобі сорому і ніякої відповідальності, тільки ти і ось та сексуальна Мала біля барної стійки. Ще по келиху текіли, і ви йдете у вбиральню і реалізуєте всі свої брудні бажання.
А як її звати? Ні-ні-ні! Номери сьогодні Ми не беремо. Ми відпочиваємо. Сьогодні можна все, чи не так?
Розбити пляшку пива оцьому недоумку справа, якому мало місця. Випити ще? А хто нас зупинить? Ти вже майже безсмертний! Але нас виносить охорона.
Чому безсмертний? Ти ж не відчув як тобі зламали носа і вибили два зуба. Ти боровся до останнього... Ось вже надворі, сніг навколо, дивимось на зірки. Тверезієш і відчуваєш що живеш? Відчуваєш бо починає все боліти, от вже і холодно робиться. Так!!! Це знаєш - показник, чорт би його побрав.
А в день ми порядні люди: -Вибачне. -Даруйте, -Дякую, -Будь ласка. Привиди в масках. Рольові ігри ніхто не відміняв. Купа лайна завуальована під інтелігенцію
|
| |
| |
