|
Вірші для душі,вірші настрою.
|
|
| Olenka | Дата: Четвер, 05.02.2015, 16:48 | Повідомлення # 31 |
Повідомлень: 3285
| якби ти знала яка ти гарна коли у собі не маєш страху
коли смієшся так ніби влітку діти плюскочуться у ріці
печуть безкарно очі сарни а кожен подих штовхає з даху
і стигне серце моє астральне давно забуте в твоїй руці
і кожна стигма і кожна айстра висить на сході зове додому
і кожен вітер як варте слово летить на захід і кличе в гон
на небі майстер латає дірку ламає мірку ховає втому
а в дні морському знаходить отвір зливає воду і горизонт
стоїш нівроку ідеш півкроком шукаєш місце знаходиш метод
де край за краєм і рій за роєм плетуть навзаєм картату шаль
то ж з новим раєм! і з новим роком! готуйте каву і сигарети
живу як можу роблю що хочу люблю як знаю і вся печаль
любив як вмів і люблю як знаю і знаки гадів морських і чайок
читав запоєм тепер засвоїв пливу як риба мовчу як мім
з колишніх днів не завариш чаю любив як вмів і люблю як знаю
і знов чекаю і знов чекаю і знов чужих не пускаю в дім
безхмарні дні витрачаю марно курю безрадно пишу бездарно
цілком легально цілком безкарно зриваю шапки календарям
приходь як зможеш дзвони як схочеш хоч серед ночі хоч по непарних
яка ти підла..
яка ти гарна..
і як нам разом..
і як нам там..
Іздрик.
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Неділя, 08.02.2015, 20:20 | Повідомлення # 32 |
|
Повідомлень: 3285
| бережи її хлопче, бережи,
зачиняй усі двері,
пали за нею усі мости.
якшо вона попросить зникнути
тоді точно знай куди.
пересиджуй з нею все що не мине,
випрошуй у вагонах верхні місця,
тоді навіть якщо хтось після тебе й бУде
навряд чи у когось буде вона.
дри шкіру свою на її рукавиці,
аби не студила руки погода озима,
пали ліси, висушуй криниці,
щоб топилась тільки
щоб блудила тільки
між твоїми очима.
© МаМа
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Середа, 11.02.2015, 23:27 | Повідомлення # 33 |
|
Повідомлень: 3285
|
Hurt me
Yesterday at 5:48 pm
Наважилась...
Вірші - моя єдина панацея.
від того часу як твій образ зблід -
життя перетворилось на алею
минулих спогадів, маленьких чорних бід.
Й слова як вірус, щирості траншея,
яку з надією лишУ в тобі....
Вірші, як найніжніша орхідея,
як всі тонкі хвилини, що в добі.
Продовжуються знов шалені темпи,
і перехожі - як звичайні "ми" -
снують життям, не вловлюють моменти,
які захочуть потім віднайти.
Безкарно час намотує реальність
відтоді як твій обрис тихо зник.
Рядки складають нову над-буквальність
і роздирає все душевний крик.
І вже не так опале листя тішить,
дощі не так шепочуть як колись...
Ця осінь у душі безкарно пише:
"Це все". Востаннє очі піднялись
щоб знову не повірити - залишиш......
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Понеділок, 16.02.2015, 00:41 | Повідомлення # 34 |
|
Повідомлень: 3285
| Дотиком небо благословило мене тобою.
Ми були зовсім поруч і наче спали.
Я вдячна світу, що багатьох відгородив рукою,
щоб нам було легше, аби ми ще ближчими стали.
А мої руки на твоїх зап'ястях спали...
Ловивши крихітні сонця у твоїй посмішці,
надмірно близько і неодмінно солодко й тепло
я задихалась, я танула просто у миті цій,
а по волоссю знов вітер, і в серці так терпко-терпко,
а зараз ти так далеко...
У моїй квартирі оренду купуєш за слово,
за те, що улюблені квіти - весняні іриси.
Ти там, де завжди проти мене є невеличка змова -
твої ніжні губи - мої невиліковні віруси,
а без тебе і дні як сни...
Ті, хто був поруч, ніколи не стануть тобою.
Правда жорстока, та люди вже звикли плакати
Дотиком - небо благословило мене на долю,
зараз не страшно вже глибоко й стрімко падати
Ти ж бо завжди зі мною...
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Вівторок, 17.02.2015, 17:24 | Повідомлення # 35 |
|
Повідомлень: 3285
| Коли тисячі доріг лежать в ногах
Й мільйони рук кличуть в обійми,
Здається, кожен вірний шанс.
Тобі здається,
що ти вільний.
І думаєш: "так, ось воно!" -
Свобода вільного польоту.
Не так п'янить старе вино,
Як нові скорені висоти.
Але додому знову сам.
Де всі дороги, де всі руки?
Коли прийде ота весна,
Що часто чуєш її кроки?
Коли зійдуть із вуст слова,
Що довго вимовляти вчився?
Вкрадуть свободу, та нехай.
Як же від неї ти втомився.
Серед безликих, сірих мас,
Все вгадуєш єдині очі,
Що рятували від гримас,
Й химер морфейних серед ночі
Не раз..
Не раз.
Тобі здається, що ти вільний,
Як тисячі доріг лежать в ногах
Й мільйони рук кличуть?.. Наївний.
©Надія Господарик
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Субота, 21.02.2015, 21:08 | Повідомлення # 36 |
|
Повідомлень: 3285
| Ти навчив мене спілкуватися не банально,
а так, наче тобі думки перевернули і витрясли на асфальт помирати.
І дарма, що в моїй просторо-пустинній кімнаті ліжко двоспальне
Так мені тісніше в ньому без тебе, і важче набагато у снах відлітати.
Не звертай уваги якщо я писатиму надто щиро.
Я так хотіла відчути на тілі дотики твого теплого літа!
Натомість - вмиваюсь поглядом осені жахливо-сірим
і так невимовно чекаю натхнення, яке потім не знатиму куди діти.
Геть, як нещасні поети нещадно палили свої душі,
як страждали за дамами серця без розбору - кохання чи потяг -
я спалюю спогади з наших минулих, адекватні й не дуже,
купуючи квиток, не до тебе, в одну сторону на останній потяг...
Так, як ніколи досі, не відчувала тиші навколо. Просто
прислухаюсь до кожного фальшивого поштовху всередині кімнати.
Знаєш, ти потрібен постійно, нестерпно буквально, гостро
Ліжко двоспальне достатньо ж втомилось лише мене зігрівати
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Понеділок, 23.02.2015, 19:01 | Повідомлення # 37 |
|
Повідомлень: 3285
|
Вірші
Today at 1:56 pm
Добре, - думає він, дочекаюсь літа, зміню країну –
пора вибиратися звідси, бо стрілянина
ця нездорова, і трабли з курсом дістали…
Треба валити, солодко вже не буде,
але ж ця жінка спить у мене на грудях…
як їй сказати, щоб легко, і без печалі?
Я жив пілігримом, змінюючи ландшафти.
Не приручав нікого, щоб не лишати,
та щось похитнуло вісь мою, як ніколи.
Приїхав сюди, в розруху-нірвану,
чомусь полюбив цю землю обітовану…
Рятуй мене, пташе, орле зірковий.
А жінка лежить, складаючи сни свої на
його сумління. Вона не така наївна,
просто не хоче тиснути, та й навіщо?
Шорти його улюблені - наскрізь в латках:
їх на смітник би, а хтось зашивав та плакав -
та, попередня, любила його сильніше…
А через пару міст, навпрошки, де простори сині
виблискують, мов китові спини,
живе собі дівчинка з привидом у голівці.
Носить рану, накриту долонею, мов гостинець,
розкручує згадок скляний звіринець,
засинаючи голою на долівці.
Ну як же так, - шепоче, - кругом ті ж самі дерева,
ті ж переходи, та сама зима сталева,
тільки порожнє все, бо не має сенсу.
Як це? – одній опинитись в посеред січня.
Ще не минуло й року, а ти – міфічний…
Хто зараз там, на твоєму серці?
Довга, блискуча ніч лежить над містами…
Дівчинка думає: напишу я щось наостанок.
Жінка стає покірніша та ніжніша.
Не стихають бої, і вже чути смертельний подих
Дочекаюся літа, - він так гадає собі. Це подвиг.
Обережно встає і до ранку про когось пише…
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Вівторок, 24.02.2015, 20:11 | Повідомлення # 38 |
|
Повідомлень: 3285
| Мені байдуже з ким ти спиш,
Чи куриш сигарети поки вона одягається.
Жодна з них не знає про що ти мовчиш,
І жодна довше, ніж на день не залишається.
Ти зранку сонну її проводиш до сходів, мовчиш.
Я не блефую. Моїй щирості немає меж.
Мені справді байдуже з ким ти спиш,
І тобі, здається, байдуже теж.
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Пятниця, 06.03.2015, 20:36 | Повідомлення # 39 |
|
Повідомлень: 3285
| Одну сім’ю ти можеш вибирати
На власний розсуд, відчуття, смаки
Бо вас поєднують минулі вже звитяги
Відносини, що – непорушні і крихкі
Вони підтримають в тяжку для вас хвилину
Подадуть руку, піднятись догори
І скажуть слово, щоб душу вам зігріти
Вони зажди готові помогти
Твій друг, що вірний і єдиний
Бо сотні – це уже крапки
Вони - не більше ніж знайомі
І чесності від них, прошу, не жди
Тримайся ти - за декілька та сильних
За відданих і добрих в всі часи
Які не дивляться на тебе через призму
Вигоди, жадоби чи жаги…
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Пятниця, 13.03.2015, 19:50 | Повідомлення # 40 |
|
Повідомлень: 3285
| жінка
сумна жінка яка не чекає нікого
сумна жінка яка лежить горілиць
на березі річки
яка думає про воду річчину
що до моря тече
вона сама стає річкою поволі і
якось дивно плюскотить на піску
що аж риби вистромлюють голови
із води аби те диво загледіти
аби загледіти білу річку що
і тече її волосся невідомо куди
і тече її тіло невідомо куди
Грицько Чубай.
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Неділя, 15.03.2015, 16:41 | Повідомлення # 41 |
|
Повідомлень: 3285
| Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Ліна Костенко
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Вівторок, 17.03.2015, 20:31 | Повідомлення # 42 |
|
Повідомлень: 3285
| На ранок розгледіти колір її очей,
і зрозуміти, що саме такими їх собі й уявляв.
Життя дарувало мені стільки дивних речей,
чорних ночей і кольорових плям.
А лишилося тільки небо - холодне, наче німецька сталь,
цей ранковий шепіт і теплий сміх,
її очі, здивовані і допитливі, що ними, на жаль,
вона бачить усю порожнечу в очах моїх.
Її шкіра, що обпікається об мою,
її голос, який впізнаєш, навіть не чувши його.
Це згоріле серце, яке я їй віддаю,
ніби, вона немає такого ж вигорілого свого.
Її минуле, що не вмістиш до жодної із валіз,
її майбутнє, що тепер залежить тепер і від мене також.
Її сміх без радості, і плач без сліз,
досвід, який вона здобувала за власний кошт.
І лишилося ще це вміння слухати уві сні,
Коли сам не розумієш що рухає нами всіма.
Знати лише, що такій раптовій весні
може позаздрити будь-яка затяжна зима.
Лише собі довіряти, вибираючись в плав.
Лише самому пірнати в ріки, які течуть.
Лише на ранок розгледіти все, що й до того знав.
Лише на ранок розчути все, що й раніше чув.
Сергій Жадан
|
| |
| |
| knopa | Дата: Четвер, 19.03.2015, 12:21 | Повідомлення # 43 |
Повідомлень: 763
| не забудь меня, не забудь,
где бы ни был, в любом конце света,
кем бы ни была душа согрета,
моей верой проложен твой путь.
вспоминай, когда печаль
твоего сердца коснётся,
когда жизнь тебе улыбнётся,
моих глаз не забывай.
вспоминай мой звонкий смех,
как тебе настроенье дарила,
всё, что я тебе говорила...
не забудь слов нежных тех.
не забудь меня для того,
чтобы знать, так бывает на свете,
и что любят на этой планете,
вот так – искренне и глубоко.
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Пятниця, 20.03.2015, 19:02 | Повідомлення # 44 |
|
Повідомлень: 3285
| Останнє, що пам'ятаю – Земфіра, а далі – метал,
А далі – весною у сповідь, а далі – схолола пам'ять.
Звуки гітари, мов очі зелені, палять.
Дим цигарок затьмарює відблиск дзеркал.
Гори-гори, розлітайся на дві кривих,
Ламай сніги, най тануть десь на тротуарі,
Колишнє цвітіння блякне між книг - у гербарій.
Байдужість паплюжить усіх, хто зігрітись не встиг.
Останнє, що пам'ятаю – розмова під грифом «звершення».
Усе, що було останнім, слід обривати у парі.
Змітати крізь риму слова, наче листя опале,
Опісля на пару із Місяцем вірити в зречення.
Ще зблисне пітьма, ще стане тепло помітним,
Ще здійметься курява зоряним конфеті.
Як березень зломить одну нетривку заметіль,
І нова любов відродить ламкі сухоцвіти.
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Понеділок, 23.03.2015, 15:24 | Повідомлення # 45 |
|
Повідомлень: 3285
| Спалах пам'яті
Трамвайна зупинка. На коліях тінь наших зустрічей.
Мене половинка. В куточках твоєї усмішки.
Бруківка сміється. Сліди почуттів тротуаром
Ми міряли десь. На відстані твого бульвару.
Знаками "стоп". Зривались в обійми, безмежними.
В небо лиш крок. Любили необережно ми.
Вечірні вогні. так просто і, звісно ж, пусто.
Ці вкрадені дні - блимають теплим : "Вернусь я" ....
|
| |
| |
