|
Вірші для душі,вірші настрою.
|
|
| Olenka | Дата: Вівторок, 24.03.2015, 01:31 | Повідомлення # 46 |
Повідомлень: 3285
| Надії розлетілися, мов дим,
Нема нічого того, що хотілось.
Нема душі - вона розбита на шматки,
Нема і серця, що за щастя билось.
Чогось проходить швидко все хороше,
А зле триває протягом життя...
Не в силах я змінити щось у цьому -
Таким-бо склалося моє буття.
Кажуть: "Плануй, загадуй, все продумуй!"
Але навіщо? Все одно дарма!
І вже не знає, чого треба,
Душа нещасна, втомлена життям...
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Вівторок, 24.03.2015, 17:17 | Повідомлення # 47 |
|
Повідомлень: 3285
| О, ні, тебе я не боюся.
Подруга ніч змете в вуаль
всі "За" і "Проти", "Потім", "Досить".
Залишить лиш мені твоє "Прощай".
Невже не знав, що кинута пробачу?
Сильніший біль завдав? Терпи!
Я не гордую, просто вже не плачу
за своїм горем і за твоїм "Ми".
Фальшивим обіцянкам ставиш край.
Що ж, сам не хочеш вірити брехні.
Ти просто потім знову не чекай,
що скажу: "Так", бо буде вічне "Ні!"
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Четвер, 09.04.2015, 22:20 | Повідомлення # 48 |
|
Повідомлень: 3285
| Місто-пустка,
Місто-пастка.
Місто затисло своїми бетонними обіймати, рзтерло по асфальту, загнало в смердючі запісяні під"їзди, дешеві магазини з китайським непотребом і наповнило легені запахом перевернутих сміттєвих баків.
Місто перемололо в своїх залізних жовтих тілах автобусів сотні душ і виплюнуло їх брудними, несправними.
Місто.
Не люблю міста.
В них порожньо, навіть попри те, що місця не вистачає.
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Понеділок, 20.04.2015, 00:08 | Повідомлення # 49 |
|
Повідомлень: 3285
| Хай тобі любиться інший, а може, інша.
Писати, ти врешті-решт, стала усе-таки гірше.
Коли розпадаються Всесвіти і чергові планети,
Радо рудих хоча б не бажати роздерти.
Радо не розуміти, що тануть сніги смурніші,
Паски безпеки уже не спиняють вірші.
Нитки порепані, свитки з травою сумнівною -
Прощені, зраджені і засиплені інеєм.
І хай мені інший, чи інша на спину пристрасно
Поночі і зранку шепоче брехливі приказки.
Тонко й шалено, із кров’ю, та без ударів
Навчає польоту на крилах у томній парі.
Мила, нам двом нехай пахучою м’ятою
Тризвук мінорний гітари текстові гратимуть.
Забувши весь біль, пам’ять не варто трясти,
Собі припинити в минуле слати листи.
Дихай, як тільки сили, моя недобита втрата;
Привиди й присмак кави – твоя заслуга…
халатна.
Хай нам всім любляться інші, колишні – нізащо.
Я, врешті-решт, стала писати краще.
________________________________________
«залишусь попелом на губах,
залишусь полум’ям в очах,
в твоїх руках диханням вітру»
з творчості гурту Город 312
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Субота, 25.04.2015, 18:34 | Повідомлення # 50 |
|
Повідомлень: 3285
| Усі, хто просився до неї на чай, чули одне «але»:
«Мій чай для тебе, юначе, просто так не мине.
Ти зійдеш з глузду від внутрішніх опіків і пожеж.
Простіше кажучи, від чаю мого умреш.»
Ніхто не казав «гаразд», проте кожен йшов,
В надії загоїти чаєм тим давній шов.
У чаї були морфій, жага й зола -
Отруєння знищило вщент їх палкі тіла.
Усі, хто просився, отримали все своє:
І чаю, і кави, і ліжко в її фойє.
Шкода лиш, що зникли ті любі за «просто так»,
Відчувши напоїв тих терпко-сп'янілий смак.
«Проклята діва, відьма, чаклунка в ярмі,» –
Так шепотіла громадськість про неї, писали ЗМІ.
Так вона все ж веліла: «Ридай, молись і жадай.
Просися на мій крижаний і убивчий чай.»
Бо кожен і рух, і дотик, і погляд з-під вій
Не був подібний до інших хмільних повій,
Не був подібний до інших монарших чинів,
І будь-хто її бажав, і будь-хто її волів.
Коли ти побачиш волосся із шоколадних плит,
І очі оті убивчі під покровом чорних свит.
Коли ти зустрінеш вуста, що бліді, як сталь –
В її неосяжні кордони на чай завітай.
Лиш так ти дізнаєшся болю старого маршрут,
Лиш так віддаси минуле в її надвідвертий суд.
І спокій вона подарує на вік віків –
Зате тебе більше не вкине до таборів;
Зате тебе більш, юначе, не схилить на лівий край.
Ковтай (швидше і дужче) цілющий чай.
Не забувай цю панну, літаючи в вічних снах,
Коли вона вмостить за плінтус твій ошалілий прах.
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Четвер, 07.05.2015, 11:43 | Повідомлення # 51 |
|
Повідомлень: 3285
| Повчіть мене жити. Ні, серйозно.
Розкажіть, що ж роблять пристойні
дівчата в моєму віці, в цей час
року, дня, та й взагалі. Ви завжди
знаєте найбільш підходящий колір
волосся і книгу, знаєте, що мені
пити, їсти, що подивитися, і що я
втрачу обидві нирки в цьому
пальто, про "не дзвони і не пиши
першою" і додайте побільше, о,
ледь не забула. Давно не чула про
те, який же чоловік мені справді
потрібен, і що той, за якого я
всякий раз готова розлючено
вгризатися в чужі горлянки - він
гірше, дешевше і простіше, ніж
мені здається.
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Понеділок, 18.05.2015, 18:49 | Повідомлення # 52 |
|
Повідомлень: 3285
| Хтось розбудив мелодію думок,
І вже не спати, вже тепер не спати.
Мотив сльозою ляже на листок,
Душа приречена його співати, але...
Чи варто було долі струни рвати,
Зробивши лиш один невірний крок?
Життя симфонію не можна переграти.
Хто розбудив мелодію думок?
© Наталя Гаєвська
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Пятниця, 12.06.2015, 17:34 | Повідомлення # 53 |
|
Повідомлень: 3285
| Вона мені дала зрозуміти одну важливу річ: якщо розумієш, що людина тобі підходить, споріднена душа, неважливо - день, тиждень або місяць ви знаєте один одного, потрібно взяти на плече і відвозити на край світу. Гуляти до ранку, дивитися заходи, зустрічати світанки, вечеряти при свічках і бути щасливими.
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Пятниця, 19.06.2015, 19:54 | Повідомлення # 54 |
|
Повідомлень: 3285
| Влітку також бракує тепла, інколи
відвертих розмов за чашкою чаю,
бажання, щоб світ ненадовго вимкнули,
бути удвох, дивитись, як догорає
ніч, світанку простягаючи руки,
як дерева дихають свіжим повітрям,
й росою наповнені ранішні звуки…
Невимовно приємно стає і світло…
Як же хочеться бути просто собою,
не мерзнути влітку від дивних думок,
від щастя плакати, а не від болю,
ділити свій всесвіт на двох….
Юрій Матвійчук
|
| |
| |
| knopa | Дата: Вівторок, 23.06.2015, 21:35 | Повідомлення # 55 |
Повідомлень: 763
| то хто тепер для тебе я? колишня?
чому ж ім'я моє стискає скроні?
чому забув, як з іншими не вийшло,
а від думок про нас тремтять долоні?
я не чужа. можливо, трохи інша,
хоч в серці також все на світі вмерло,
обривки пам'яті нанизую на вірші,
лікуюся брехнею, що вже стерла.
і сум в очах помножать циферблати,
бо з кожним днем стає нестерпно гірше
але тобі не варто про це знати,
хто я тепер? знайома. і не більше.
тобі дарують губ солодких ніжність,
чому ж ті губи стали надгіркими?
найбільша радість - хай ніщо - та з рідним,
найбільша мука - все, але не з тими.
|
| |
| |
| knopa | Дата: Субота, 04.07.2015, 19:58 | Повідомлення # 56 |
|
Повідомлень: 763
| нам конче потрібно бути потрібними
і добре б завжди залишатися добрими
і кожен щоб мав хоч когось але рідного
й у собі тримав хоч би щось непідробне
Іздрик
|
| |
| |
| knopa | Дата: Вівторок, 21.07.2015, 09:31 | Повідомлення # 57 |
|
Повідомлень: 763
| ти напівпрозора та повна секретів
і шифри твої нетутешні
у пахощах спецій у млості секрецій
я встоте вмліваю як вперше
релігія літа в повітрі розлита
мов заповіді висоти
мої у тобі вибухають квіти
і впевнено
сповнено
стигло
відкрито
в мені проростаєш ти
Іздрик
|
| |
| |
| knopa | Дата: Четвер, 23.07.2015, 00:39 | Повідомлення # 58 |
|
Повідомлень: 763
| Цукрові сни, цукрове небо
цукровіі дні -
та все без тебе
в полоні спраглих почуттів
кричав
сміявся і
летів...
любив мене кидати в стіни.
любив кричати.
наші війни
тривали місяць або два...
та що ж війна?
лише слова?
цілуєш, ніжиш і біжиш
і знов кидаєш. б"єш кричиш
втікаєш знов
десь пропадаєш
то це любов?
ти знов не знаєш?
чому ж тоді цукрові сни
чекають нової весни?
|
| |
| |
| knopa | Дата: Субота, 25.07.2015, 23:07 | Повідомлення # 59 |
|
Повідомлень: 763
| Минус - плюс,
Конец - начало,
Черный - белый,
Много - мало,
Все - ничто,
Мгновенье - вечность,
Пустота и бесконечность,
Человек и прах ничтожный,
Жизнь и смерть -
Процесс не сложный.
Выход - вход,
Всего две двери,
Между ними ждем и верим,
Ненавидим, любим, плачем,
Это - жизнь,
Нельзя иначе
|
| |
| |
| knopa | Дата: Середа, 29.07.2015, 22:52 | Повідомлення # 60 |
|
Повідомлень: 763
| Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузі безвихідь
Красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.
|
| |
| |
