|
Вірші для душі,вірші настрою.
|
|
| knopa | Дата: Пятниця, 07.08.2015, 21:35 | Повідомлення # 61 |
Повідомлень: 774
| У кожному мовчанні своя істерика,
У кожному погляді несказані слова,
І все, що накопилося на серці,
Буває, виразить одна лише сльоза...
О. Демчук
|
| |
| |
| knopa | Дата: Вівторок, 18.08.2015, 23:24 | Повідомлення # 62 |
|
Повідомлень: 774
| дорівнює, зірочка. крапочка.кома
я без свідомості, чи несвідома??
може лизати підошви буду,
може тобою заміню Будду,
..кастинг влаштую,
роль мого серця
все таки твоя,
я не жартую
|
| |
| |
| knopa | Дата: Субота, 12.09.2015, 12:02 | Повідомлення # 63 |
|
Повідомлень: 774
| Я просто жінка. Просто жінка я.
П’ять букв у слові – ну куди простіше?
Я люба, я кохана, я твоя,
Я та, яка на світі найрідніша.
Сумна і ніжна. Мовчазна і ні.
Я та, якій протягують долоні…
Я палена у відьомськім вогні,
Я писана у золотій іконі…
У муках я життя тобі даю,
Зціпивши зуби, на війну пускаю.
Біля вікна задивлена стою.
Я просто жінка … і немає краю
Такій ось простоті. З ребра чи ні,
Я Єва, я спокусниця Адама.
Я та, якій присвячують пісні,
Я та, якій гукають просто «Мамо…»
Я просто жінка. Грішна і свята,
Слабка і сильна, сіра і яскрава.
Я просто жінка, просто жінка. Та,
Якій потрібно щастя, а не слава.
Софія Кримовська
|
| |
| |
| nataliiabiletska | Дата: Вівторок, 13.10.2015, 11:48 | Повідомлення # 64 |
|
Повідомлень: 1
| ***
УРЮК
це був жовтий вірш, жовтий
м’який і трохи колючий
був у ньому жовтий кіт
якого я назвала Абрикосом
і золоті вуса сонячних променів
що проколювали обличчя наскрізь, як сирі спагеті
а шрами від дірочок ставали веснянками
там був теплий ромашковий чай
яким я напоїла жовтого кота
та кіт став рудим
був у вірші мед від застуди осінньої
не той, що мед від застуди зимової, –
трохи біліший
це був жовтий вірш, жовтий
але я його не писала так довго
що він зігнив у коричневий колір
і тепер абрикос став урюком
облизую його шершавого язиком
а він торохкотить кістками
тобто однією кісточкою
Любов Якимчук, із поетичної збірки «Абрикоси Донбасу»
http://starylev.com.ua/abrykosy-donbasuДодано (13.10.2015, 11:48)
---------------------------------------------
***
Світ який — мереживо казкове!..
Світ який — ні краю ні кінця!
Зорі й трави, мрево світанкове,
Магія коханого лиця.
Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурунений, німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібну налий!
Дай мені у думку динаміту,
Дай мені любові, дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе,
Хвилями прадавнього Дніпра.
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам —
Все одно ті скабри по краплині
Я тобі закохано віддам.
Василь Симоненко
http://starylev.com.ua/nebo-kruchi-provallya-voda
Повідомлення відредагував nataliiabiletska - Вівторок, 13.10.2015, 11:46 |
| |
| |
| knopa | Дата: Вівторок, 20.10.2015, 18:25 | Повідомлення # 65 |
|
Повідомлень: 774
| давай торкатися один одного просто зараз у цій безодні
давай говорити різними мовами і розумітися на півслові
давай я буду тобою дихати тобою мріяти тобою бачити
давай рахувати спільні вибухи після промови усіх означень
серце твоє переповнене стукотом. голос твій переповнений силою
давай розчинятися разом із звуками наче вода із чорнилами
давай дивитися один на одного. один у одного. немов востаннє
давай ставати першоосновою для того що звалось колись коханням
ранки починаються і закінчуються перекочуються у схеми
світ зупиняється перед вічністю коли ти промовляєш до мене
наші життя уже перепліталися наші життя уже були подвійними
ще до часів утворення нації ще до того як почалися війни
очі твої заворожують спокоєм. десь пролітають забуті конверти
над нами перецвітають магнолії і опадають на плечі безсмертям
ти переходиш у мене тишею. наче повітрям в мені перестудженим.
давай торкатися будемо віршами. давай торкатися будемо душами
|
| |
| |
| knopa | Дата: Понеділок, 23.11.2015, 01:22 | Повідомлення # 66 |
|
Повідомлень: 774
| в місті затихлому, поміж дощів,
якось блукала розгублена Осінь.
Вітер до неї щось шурхотів,
листя заколював їй у волосся.
Жовтень писав до неї листи,
Вересень стукав в осіннє віконце...
так закохався у неї і ти,
я ж закохалась довіку у Сонце.
Осінь ж блукала десь поміж бажань,
поміж калюж і листочків у парках.
все починалось з дощів і страждань,
а закінчилось горілкою в чарках
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Середа, 02.12.2015, 13:43 | Повідомлення # 67 |
Повідомлень: 4607
| Тримай мене міцно, одною рукою.
Так сильно і ніжно вбивай мене.
Віддай мені муку, своїми руками.
Моїми губами лікуй, лікуй, себе.
|
| |
| |
| knopa | Дата: Вівторок, 15.12.2015, 17:36 | Повідомлення # 68 |
|
Повідомлень: 774
| вділи мені милості – будь собою
забудь ненадовго закони крові
ми бачили вдвох одну любов
тепер же не бачить ніхто любові
вділи мені милості – стань сама
мов щойно венерою вийшла з піни
інакше поглине цей світ зима
інакше хвороба усе поглине
вділи мені милості – слово дам
та тільки його не скажи нікому
я також прийду – обіцяю – сам
й назавше тебе поверну додому
|
| |
| |
| knopa | Дата: Субота, 19.12.2015, 16:17 | Повідомлення # 69 |
|
Повідомлень: 774
| Вчора вночі не міг заснути в голову приходить брєд:)))
Коли сонце виходить за хмари та зорі не такі вже ясні.
Тебе я зустрів вночі. На хвилях небесного вітру...
Відверто тихих обіймів.
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Середа, 06.01.2016, 20:53 | Повідомлення # 70 |
|
Повідомлень: 4607
| піроманія
останній сірник зазвичай ламається
не пали його-краще сховай про запас
казка про нас щойно лиш починається
просто ми не звертаєм уваги на час
ми такі марнотратні!
губимо днів і ночей секунди
роки як ріки спливають в пітьмі
ми поводимось так ніби німі ми й безумні
так наче мертві
так наче вічні ми
ми поводимось так
що дивитись цей фільм полюбому-сумно
а сценарій переписати
хочеться на першій-ліпшій стіні
так бездумно живемо
і так безславно дихаємо
що невже не криє?що невже не гризе?
знаєш ми збоку мабуть виглядаємо психами
перегаром арт-хаузу від цього за милю несе
але хрін із ним з тим часом
з вінками віків перестиглими
відданими нудьзі вкладеними в азарт
бо якщо ми стали - не мудрими - простішими
сил у нас вистачить не на один іще старт
і поки цей світ остаточно для нас не зник
і є ще надія і ще якісь правила діють
я звичайно зламаю як треба останній сірник
проте розпалити вогонь і без нього зумію
©Іздрик
|
| |
| |
| knopa | Дата: Середа, 03.02.2016, 21:02 | Повідомлення # 71 |
|
Повідомлень: 774
| "Кінець"
Нема почуттів аніскільки.
Висохли води душі
Стіл, чашка, привид домівки,
Тінь від слідів ще пашів.
Подив і сум співчувають.
Пустка - заходь, страх? - сідай.
Мовчки із вами злітаю
В гості минулого край.
Дивно чекати і знати,
Вірити в нові стежки...
Нащо було й не пускати
І дозволяти іти?
Вилились тіні й чорнила
Біле, заляпало, вщент.
Знаю, за що я любила.
Знаю, і пишу лиш "end".
#Hurt
Анастасія Брездень
|
| |
| |
| knopa | Дата: Вівторок, 09.02.2016, 22:28 | Повідомлення # 72 |
|
Повідомлень: 774
| Упав - вставай! Ніхто не підведе
Надійся лиш на себе! чуєш брат?
Хто знає як життя нас поведе,
Хто знає скільки буде болю, буде зрад.
Не завжди я залишуся з тобою
Коли вже виростеш, дізнаєшся ти це
Вже за тобою не стоятиму стіною
І лиш в твоїх руках, твоє лице
Вставай, мій брате, вставай
Підіймися із сил всіх на ноги
Усе погане ти усім прощай
Колись бо й ти, будеш благати допомоги.
Ти зрозумій мене, молю, не осуди
Для тебе хочу кращої я долі
Себе мій мужній хлопче підведи
Тоді в житті твоєму буде все доволі
Життя - його не всі то розуміють
Але у ньому істини прості
Як же собі усі вони посіють
Так й будуть люди жити на землі
Повір, колись найблищий може ранить
Дізнатись можеш ти - " ніхто не жде "
Тому хотіла б я тобі розрадить
Щоб болю не завдав ніхто і нігде!
Мій мужній брате, тебе застерігаю
Нікому серцем всім не довіряй
Завжди тримайся міцно..підіймайся
Не підкоряйся сам, а підкоряй
(с) Таня Юрійчук
|
| |
| |
| knopa | Дата: Середа, 10.02.2016, 21:25 | Повідомлення # 73 |
|
Повідомлень: 774
| Ранок добрим буває тільки в дорозі.
До коханого. Міста. Моста. Чи чоловіка.
Коли рухаєшся кудись на схід. Промерзлими вантажівками, білими автобанами чи заметеними стежками, п"ючи гарячі глінтвейни і мрії, гріючись на заправках та в придорожніх кафе, між бродячих собак та приблудлих людей, на мозаїчних зупинках давно вже неіснуючих районних центрів та колгостів.
серед вкритих інеєм сосен, засніжених присілків та безлюдних ранкових базарів, купляючи каву "експрессо" в тітоньок в ларьочках, обпікаючи пальці, бо загубила рукавичку, хвилин 30 тому і кілометрів 30 тому.
махаючи рукою знайомим далекобійникам, ховаючись від заметілі під дашком сільських клубів, роздаючи зустрічним дітлахам цукорки, сховані в теплі запасні шкарпетки, і гублячи в заметах сухі каштани та горіхи з кишень.
ловлячи сніжинки ротом, мрії порожнім кульком, а попутки пальцем, рахуючи зелені паркани та кудлатих собак, тулячи до себе теплого термоса та теплого подарунка, тішишся.
і коли нарешті ти приїжджаєш до коханого ( міста, моста чи чоловіка), розумієш, що нікому ти тут не потрібна і ніхто тебе тут не чекає.
Так-от, нахуй такі добрі ранки.
|
| |
| |
| knopa | Дата: Четвер, 11.02.2016, 23:31 | Повідомлення # 74 |
|
Повідомлень: 774
| Шукать так довго - не знаходить, летіть чи падати весь час. Коли все втрачене, відтоді, рахуєш - дні були до нас. Там світить сонце, плачуть зливи, співають вітром все нове, ти тільки стань колись щасливим, не відкладай поки живеш. І хай колись то буде зараз, бо в нас нічого більш нема. Ніхто не зна як стрітить старість, коли прийде його зима.
Ти не пускай тривоги в душу, годуй у морі своїм риб, не став сіток, греби до суші, поки твій шторм зовсім не стих. Шукай оази у пустелі, втамовуй спрагу почуттям, тягнись до неба вище стелі і я тобі весь світ віддам.
Шукать так довго і втомитись, летіти - забувати шлях. Та ти для мене - та криниця, і море це - в твоїх очах. Я знаю, дні були і будуть, ніхто не зна чи будем ми. Та поки - ось життя, ми ж люди, зірви тривоги, сум зніми. Те, що в нас є - оці моменти, секунди розчиняють все, хвилини швидкоплинно-смертні і час як річка їх знесе.
|
| |
| |
| knopa | Дата: Пятниця, 12.02.2016, 21:45 | Повідомлення # 75 |
|
Повідомлень: 774
| Один лиш захват від твоєї природи,
Моє створіння... Хоч душу забери...
Даруй для серця краплину тої вроди,
В ночі глибокій ковтаючи дари...
Такі ж прості, як чисті, ранні роси,
Бо тільки справжнє за вічністю не спить.
Як та свобода, що знов зплітає коси
І жаром гордим у серці мерехтить!
Тревожним даром, до тебе, моя люба,
Глибока пристрасть палає у мені...
Це наша правда, далека і не груба,
Приводить стежку до тебе як у сні.
До тебе знову... Я наче божевільний...
Та все це гріє надію мою знов!
Що я з тобою такий же буду вільний,
Що ще сильніше згоратиме і кров!
Бо пригорну... Як рідну, як ніколи...
Розділю вічність, що з небі зараз є.
Даруй уста, проводячи у доли,
Де світить ласка, де Ти - лише моє.
Де кожен подих тобою милозвучний,
Чарівна пісне, в сплетінні моїх снів.
І подих мій із дивом нерозлучний,
Бо маю все, чого колись хотів.
|
| |
| |
