|
Вірші для душі,вірші настрою.
|
|
| Olenochka | Дата: Понеділок, 18.09.2017, 13:21 | Повідомлення # 136 |
Повідомлень: 4511
| а літо взяло і звалило
а серпень припух і здох
ми були не надто сміливими
і коротко були удвох –
тримав нас у трансі травень
і випав як жереб червень
а липня лагідну гавань
ми перебрели вздовж берега
ми поспіхом рвали у серпні
дозрілих утіх плоди
та в літній оцій круговерті
нас мабуть знесло́ не туди
і все що горіло – згоріло
і все що світило – згасло
і відтріпотіли крила
незграбно і якось невчасно
тепер от – війна престолів
різкий атмосферний фронт
і осінь бронхітна і квола
дощами бере на понт
вже б'ється вітрами в браму
грипозний гіркий циклон
і наша з тобою карма –
зігріти цей мертвий сезон
і переписати вересень
і переспівати жовтень
без зайвих жертвопринесень
три місяці сонцем заповнити
і навіть пустому листопаду
пустити адреналін
уоu lost! – проспівати осені
шепнути собі:
you win!
©Іздрик
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Четвер, 19.10.2017, 09:49 | Повідомлення # 137 |
|
Повідомлень: 4511
| Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола..
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!
#Ліна_Костенко
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Неділя, 05.11.2017, 14:17 | Повідомлення # 138 |
|
Повідомлень: 4511
| це так дивно – між нами ніякої близькості
тільки ці кілометри і різні умовні бар'єри
в обіймах твоїх я гойдався би наче в колисці
але замкнуто брами зачинено парки і сквери
і ніщо не римується – двері не входять в одвірки
і маршрути в квитках і сеанси підкреслено різні
навіть кров і любов ми розлили по різних пробірках
навіть слово і зойк все ніяк не вкладаються в пісню
це так дивно усе
бо щоденно
щонічно
ніколи
не виходжу із тебе як не виходять з запою
і хапаю мов риба повітря –
налякано
кволо:
дай дихнути тобою
дай ще раз дихнути тобою
© Іздрик
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Четвер, 09.11.2017, 15:39 | Повідомлення # 139 |
|
Повідомлень: 4511
| Давай с тобой кружиться в танце.
Без слов. Почти не озираясь
От масок пестрых раздеваясь...
Давай с тобой кружиться в танце.
Под звезд молчанья веселиться
В прозрачном полотне влюбиться.
Давай с тобой кружиться в танце.
Закрыты веки. мы подобны ветру,
Под небо вечным мы по центру...
Давай с тобой кружиться,солнце!
А.Б.
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Пятниця, 24.11.2017, 11:37 | Повідомлення # 140 |
|
Повідомлень: 4511
| ти просиш дозволу увійти в мене
я відповідаю «ні»
і повертаюся спиною
аби ти могла роздивитися кожну літеру
яка проросла із зерна скорботи моєї матері
яка проросла із зерна образи мого батька
бо мій батько приніс мене моїй матері
не як білий прапор але як первісний крик
бо моя матір прийняла мене в себе
не як благословення але як посильну ношу
бо мій батько був подібний мені
до засинання о другій ночі в снігу під мостом
і я звикла вважати що це моя провина
бо моя матір була подібна мені
до кишенькового ліхтарика який постійно блимає
і я звикла вважати що це моя провина
тож тепер коли ти своїми тонкими пальчиками
намагаєшся розплутати усі мотузки
якими я прив`язана до моменту коли мій батько
приніс мене моїй матері
я повертаюся до тебе спиною я показую кожну літеру
і мої кінцівки починають смикатися
ніби скорбота всередині моєї матері
ніби образа всередині мого батька
ти просиш дозволу увійти в мене
я відповідаю «ні»
і повертаюся спиною
коли закінчиш розглядати літери
будь ласкава
зітри «б»
зітри «м»
і зроби з мене настільну лампу
сто.
січень`17
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Вівторок, 30.01.2018, 00:32 | Повідомлення # 141 |
|
Повідомлень: 4511
| віршами моїми пропахли перони
закінчилось небо і трафік на час.
міняла коханих, квитки і вагони
які не давали згадати про нас.
Віршами моїми пропахли вокзали
Замучилась спати - вже треба іти
Здавалось якби мені зразу сказали
Змогла б я тебе хоч в собі зберегти.
Віршами пропахли квиточки і каси
Гарячою кавою вилився світ.
Для нас не призначені квіти й Пегаси
Нехай тобі сниться мій цьом і привіт.
Лорна Ніжина
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Субота, 03.02.2018, 17:46 | Повідомлення # 142 |
|
Повідомлень: 4511
| Я видел пьяниц с мудрыми глазами
И падших женщин с ликом чистоты.
Я знаю сильных, что взахлёб рыдали
И слабых, что несут кресты.
Не осуждай за то, в чём не уверен;
Не обещай, если решил солгать.
Не проверяй, когда уже доверил
И не дари, планируя отнять.
Молись тогда, когда реально веришь;
Живи лишь с тем, кого ты любишь сам.
Гони прочь тех, кого ты ненавидишь;
И доверяй глазам, а не пустым словам.
© Георгий Шелд, "Заповедь поэта".
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Неділя, 11.02.2018, 19:22 | Повідомлення # 143 |
|
Повідомлень: 4511
| Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,
лише б бути ближче до її ніжності й люті
і слухати її постійні байки
про те, з ким вона спить і кого вона любить.
Я вигадаю нові літери та розділові знаки,
я вб'ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть,
щоби вона забувала про те, що могла знати,
щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу.
Небо за її вікнами буде холодне й зелене.
Дощ буде заливати пам'ять її невичерпну.
Хай забуває про все.
Хай забуває навіть про мене.
Лише про мене хай забуває в останню чергу.
© Сергій Жадан
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Четвер, 15.02.2018, 11:10 | Повідомлення # 144 |
|
Повідомлень: 4511
| как воротник своего пальто на котором утром находишь волос
как первая вспоротая ладонь
как щиплется водород
как яркая вывеска у вокзала льется тебе на лицо
мигающим
тусклым
болезненным светом
вязким сиропом для бронхов и воспаленного горла
как рвёт от голода в три часа дня у круглосуточного фастфуда
как трубка греется в твоих пальцах боишься её уронить
становится больно и жарко
как когда я впервые тебя обнял
и не смог ничего сказать
разве что сам себе наговорил что-то чудовищно
некрасивое
помню
как отчетливо мне показалось
я выгрыз кусок твоего плеча
когда я обнял тебя снова при встрече заметил
что столько спирта нигде ещё не вдыхал
знаю что столько спирта
до тебя ещё точно не было
разве что утром позже
когда я держал твои простыни так
как держат в зубах щенки брошенное им мясо
как выкусываешь до костей
руку которая кормит
я думал послушай но если в тебе столько градусов и горючего
как же легко тебе по ночам себя жечь
как когда вырастил для себя
новые острые зубы
чтобы хвататься надежнее за
твой рукав
и пальцы
я приходил и считал себя должным нести тебе грязь и пыль
ты говоришь: "я в последнее время ужасно сплю и мне кажется
кто-то приходит сюда
и всю ночь лает"
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Четвер, 12.04.2018, 15:14 | Повідомлення # 145 |
|
Повідомлень: 4511
| А я люблю простих людей...
Таких, які говорять щиро...
Які сміються до дітей,
Не мріють про розкішну віллу...
Які недоліки свої
Знаходять сили визнавати...
У них всередині бої
Ведуться з темінню завзято...
А я люблю людей простих,
Які уміють пробачати...
Таких, що бачать власний гріх
І вміють вчасно промовчати...
Людей, які живуть життям...
Саме живуть, а не існують...
Їм не потрібен зайвий крам,
Вони кохання не купують...
Людей, які своє плече
Підставлять у скрутну годину...
І не згадають вам про це,
Як час якийсь потому сплине...
Людей, що світяться добром,
Говорять правду просто в очі...
Не зловживають за столом
І помсти кривдникам не хочуть...
Людей, які брудні плітки
За спиною не стануть плести...
Вони не слухають чутки,
Хай хто б хотів про щось донести...
А я люблю людей простих,
Таких, які книжки читають
І виглядають перший сніг
І визнають, чого не знають...
Людей, які цінують мить
І не чекають на суботу...
У них в очах вогонь горить,
А в серці віра та турбота...
А я люблю людей простих,
У чомусь геть не ідеальних ...
Але справжнісіньких-живих!
Не слід сприймати це буквально...
Люблю людей, які лице
Своє за маску не ховають...
Люблю людей-кричу про це!
Кому? Навіщо? Я не знаю...
Я вірю в силу тих людей,
Незримо сховану у них...
Що серцем рветься із грудей
А я люблю людей простих....
І пройде час і змінить світ
До невпізнанності усюди....
Але не зникне вічний слід,
Який залишать світлі люди...
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Неділя, 29.04.2018, 10:13 | Повідомлення # 146 |
|
Повідомлень: 4511
| Заповедь.
Владей собой среди толпы смятенной,
Тебя клянущей за смятенье всех,
Верь сам в себя наперекор вселенной,
И маловерным отпусти их грех;
Пусть час не пробил, жди, не уставая,
Пусть лгут лжецы, не снисходи до них;
Умей прощать и не кажись, прощая,
Великодушней и мудрей других.
Умей мечтать, не став рабом мечтанья,
И мыслить, мысли не обожествив;
Равно встречай успех и поруганье,
He забывая, что их голос лжив;
Останься тих, когда твоё же слово
Калечит плут, чтоб уловлять глупцов,
Когда вся жизнь разрушена и снова
Ты должен всё воссоздавать c основ.
Умей поставить в радостной надежде,
Ha карту всё, что накопил c трудом,
Bcё проиграть и нищим стать как прежде
И никогда не пожалеть o том,
Умей принудить сердце, нервы, тело
Тебе служить, когда в твоей груди
Уже давно всё пусто, всё сгорело
И только Воля говорит: "Иди!"
Останься прост, беседуя c царями,
Будь честен, говоря c толпой;
Будь прям и твёрд c врагами и друзьями,
Пусть все в свой час считаются c тобой;
Наполни смыслом каждое мгновенье
Часов и дней неуловимый бег, -
Тогда весь мир ты примешь как владенье
Тогда, мой сын, ты будешь Человек!
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Четвер, 03.05.2018, 14:44 | Повідомлення # 147 |
|
Повідомлень: 4511
| і в кожному її кроці вже стільки сили ще не здійснених падінь
і в кожній посмішці вже стільки болю ще не скоєних зрад
і ти готовий звикати до її застуд та прихованих знаків
шукати сліди у картах дорожніх маршрутів
але так і не знати
скількох доріг ще торкнуться її стопи
скільки дощів вмиватимуть її плечі
і скільки речень залишилося щоб
відшукати бодай якісь натяки
вгамувати сумніви
аби тільки не думати
скільки ще чоловіків вимагатимуть її взаємності
скільки з них збережуть її таємницю
і про кого з них вона збереже пам'ять
а пам'ять – це рани
а рани так зовсім зненацька
бо цілунки завжди немов на прощання
бо обійми її наче в довгу дорогу
та й дорога до тебе
але й від тебе в тому числі
і доводиться відстані множити на нулі
тренувати пам'ять і зашивати рубці
загубившись у пошуку моментів
шукати відповіді мовчки
а вірші
а вірші забувати як ночі
зупинившись на півслові
залишивши солодке на потім
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Субота, 05.05.2018, 12:35 | Повідомлення # 148 |
|
Повідомлень: 4511
| Всім кажу, хто ще не знає,
Й шлю для вас палкий привіт!
В душах наших сонце сяє,
Щоб ми гріли цілий світ.
В душах наших сонце світить.
Щоб тепло усім нести.
Ми прийшли у світ творити,
Ми прийшли добро плести.
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Четвер, 10.05.2018, 21:11 | Повідомлення # 149 |
|
Повідомлень: 4511
| Ночами я слухаю його вірші.
Глибокі й натхненні.
Болючі і щирі.
Здається, вони проникають просто під шкіру.
Голос у нього низький і натхненний. Хриплий і від того ще багатший на відтінки. Він саме хворів, коли записував цю добірку. Температура під 40, із носа тече, бісерини поту на чолі. Грубий вовняний светр, який він терпіти не міг, але зберігав як святу реліквію (це була перша покупка на зароблені поезією кошти). Очі сльозяться, торкнуті смагою уста час від часу він прикушує. Поряд шклянка із "терафлю" (то був день, коли він поступився своїм принципом не пити порошки - зазвичай їх замінювала гаряча вода з вичавленим лимоном). Це була абсолютна протилежність тій сексуальності, що випромінював його голос. Завжди, коли він хворів, голос ставав нижчим, глибшим і більш хриплим, ніж зазвичай. Ми так і говорили - не хворий, а у стані сексуального голосу.
Ночами я слухаю його вірші і попри всю магію його голосу бачу зовсім інші картинки. Згадую, згадую, згадую... Його виступи, інтерв'ю, тури і все, що було до цього визнання. Як ми годинами вдивлялися у хуртовину, стоячи біля вікна й час від часу доливаючи гарячого чаю у кружки. Як танцювали під травневою грозою. Як влітку лежали на сінокосі й вивчали зоряне небо, щоразу вигадуючи нові назви зіркам. Години розмов і пісень під гітару на кухні зйомної хрущовки у колі найближчих друзів. Як мало нам треба було, щоб відчувати себе багатими.
Тепер усе моє багатство - це його голос. Оцифрований пару років тому. Вірші і голос. Це все, що від нього лишилося. Ні обіймів. Ні несподіваних поцілунків. Ні тим паче спільних дітей.
Це була випадковість. Незбагненна, несумісна з життям випадковість. Це я мала бути там і тоді.
Але я тут і тепер. Щодня намагаюся зібрати до купи скалки свого потрощеного життя, аби переконати своє оточення у власній цілісності.
Я б давно пішла за ним, аби не останній рядок тієї добірки:
"Помирати у 25 - надзвичайне паскудство".
А він не вмів брехати, і я йому вірю. І продовжую шукати між рядків нову філософію нового життя.
Ночами я слухаю його вірші...
|
| |
| |
| Olenochka | Дата: Пятниця, 18.05.2018, 09:23 | Повідомлення # 150 |
|
Повідомлень: 4511
| Ти дивишся. А я вже – як на трапі.
І слів нема. І туга через край.
Життя іде по «Гаусівській шляпі»:
отак-от – «здрастуй», а отак – «прощай».
Прощай, прощай, чужа мені людино!
Ще не було ріднішого, як ти.
О це і є той випадок єдиний,
Коли найбільша мужність – утекти.
© Ліна Костенко
|
| |
| |
