|
Вірші для душі,вірші настрою.
|
|
| Olenka | Дата: Четвер, 08.12.2016, 00:50 | Повідомлення # 106 |
Повідомлень: 3285
| Я пам'ятаю день, коли мій вогник згас.
У всеобхватній мережі думок,
Мій голос - змовк. Мій шепіт - стих.
Я наодинці залишилась враз.Я не кричала. Не просила. Не благала.
Мій сенс життя - не ви. І цінності - не ваші
І я сама - без вас, без цих гнилих емоцій ваших -
Переродилась. Сама собою стала.Я не турбуюсь: жити як? Живу - та й годі.
Кохаю, вірю, й вірна цьому.
Прямо як ви, тільки по-справжньому.
І посміхаюсь будь-якій погоді.Не така, як ви, так значить - ненормальна?
Чи скажете, що я дурна?
І, раз людина, значить, я - стальна?
І відчуваю, отже - нереальна?Я пам'ятаю день, коли пішла від вас.
Як жити стала вільно і щасливо,
І дихати на повні груди: легко і сміливо.
Я пам'ятаю день, як ваш вогонь в мені погас.
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Субота, 31.12.2016, 19:46 | Повідомлення # 107 |
|
Повідомлень: 3285
| Віталік Мусієнко27 сен в 20:49ДействияХвилини тікають із рук моїх стрімко,
Неначе пісок протікають крізь пальці.
Минулого спогади стукають в вікна,
Кружляють думки в безперервному вальсі.
Годинника стрілка невпинно біжить,
І ми разом з нею, забувши одне:
Забули ми, люди, коли треба жить,
Що є другорядним, а що головне.
По білому чорним розписана правда,
Яку ми не можем ніяк зрозуміти:
Сьогоднішній день не повернеться завтра,
Як сильно б того не хотіти.
Щоранку п'ємо ми одну і ту ж каву,
Тупієм під впливом смішних серіалів.
І жити нам стало не так вже цікаво,
Та люди тікають від власних реалій.
Сьогодні, прокинувшись, я зрозумів,
Що все таке ж саме, яким було вчора.
Я вмію все те, що раніше умів,
Я все ще живу, та не знаю, для чого.
Щодня прокидаюсь я тим,
Ким лягаю щовечора спати.
Немає ідей, як дійти до мети,
Як прокинутись тим, ким хочеться стати.
Здається, ні кращим зробили, ні гіршим
Життя моє дні, що безслідно минули,
Та я розумію, що все тепер інше,
Коли оглядаюсь на власне минуле.
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Середа, 18.01.2017, 16:17 | Повідомлення # 108 |
|
Повідомлень: 3285
| ЇЇ улюблене місто - Бруклін і Прага,
вона обожнює ходити у кінотеатри.
я не знаю тих, кого вона цілувала,
я не в курсі, кого збирається цілувати.
без неї криє, як без поїзда машиніста,
без неї важко, як на війні без гармати.
вона та, без якої неможливо їсти,
вона та, без якої неможливо спати.
вона надто дивна і трохи дитяча,
з нічого спокійно підніме бурю.
та я про все забуваю, коли її бачу,
і ніщо вже не криє, коли її чую.
вона - моє тепло в найсухіші морози,
і мій порятунок у дні найгірші.
я звик переживати, де її носить,
і ночами писати про неї вірші.
я стану спокійним, і, може, терплячим,
за всі свої принципи буду я вище.
лиш, щоб не бачити, як вона плаче,
і як закриває від мене обличчя.
мені дуже добре, коли вона збоку,
я готовий терпіти наївність дівчачу.
бо в ній я знаходжу усі пори року,
а в інших і місяця навіть не бачу.
© Андрій Малярик
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Четвер, 19.01.2017, 21:56 | Повідомлення # 109 |
|
Повідомлень: 3285
| Ну, не нагадуй! Я обіцяв, що більш не буду
Тварину в буду в собі, в собі тварину в буду,
Йти з дому серед ночі, кататися по колу –
Все це мені потрібне, як хворому уколи.
Як тьотям – луївішки, "Інфініті" – мажорам,
Постійна зміна декорацій, скелясті гори,
Синюче море – я згоден, навіть, на рівнину,
Мов голкою тканину шиє наш шлях країну.
Тисячі міст, де не були ми, все ще існують.
Найкраща колискова – звук двигуна, що працює.
Жоден наркотик на світі так не гребе,
Моя єдина проблема – там немає тебе...
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Середа, 01.02.2017, 10:55 | Повідомлення # 110 |
|
Повідомлень: 3285
| Я бы свитером твоим стал.
Согревал тебя каждый день.
Если сердце грызет тоска,
Разыщи меня
И надень.
Владимир Ток
|
| |
| |
| ДівчинкО | Дата: Неділя, 05.02.2017, 11:31 | Повідомлення # 111 |
| Будь, пожалуйста,
послабее.
Будь, пожалуйста.
И тогда подарю тебе я чудо запросто.
И тогда я вымахну — вырасту, стану особенным.
Из горящего дома вынесу тебя, сонную.
Я решусь на все неизвестное, на все безрассудное — в море брошусь, густое, зловещее, и спасу тебя!
Это будет сердцем велено мне, сердцем велено...
Но ведь ты же сильнее меня, сильней и уверенней!
Ты сама готова спасти других от уныния тяжкого, ты сама не боишься ни свиста пурги, ни огня хрустящего.
Не заблудишься, не утонешь, зла не накопишь.
Не заплачешь и не застонешь, если захочешь.
Станешь плавной и станешь ветреной, если захочешь...
Мне с тобою — такой уверенной — трудно очень.
Хоть нарочно, хоть на мгновенье — я прошу, робея, — помоги мне в себя поверить, стань слабее.
Роберт Рождественский, 1962 г.
Повідомлення відредагував Olenka - Четвер, 02.03.2017, 10:11 |
| |
| |
| Olenka | Дата: Субота, 11.02.2017, 23:11 | Повідомлення # 112 |
|
Повідомлень: 3285
| Мужчинам не просто"
Ты знаешь, подруга, мужчинам не просто.
И можешь кидать в меня кучу камней.
Ты принца рисуешь высокого роста...
Чтоб молод, богат был и всех веселей.
"Мужчина — он должен...", а дальше по списку,
За нас написали уже в соц.сетях:
Букеты из роз с романтичной запиской,
iPhone, кстати, новый вот вышел на днях...
От них в 25 ждут огромных успехов!
Машины, квартиры и где-нибудь дом.
И вовсе не важно какие помехи,
Cвоим ли он нажил все это трудом.
Ты знаешь, подруга, мужчинам не просто.
Им плакать нельзя, говорить про печаль.
В них много — "нельзя", что нам девушкам — можно.
Нет... я в восхищении, мне их не жаль.
Они даже терпят больных истеричек,
Что шарят в карманах, смотря телефон.
Мужчины прощают так много привычек.
А многим — совсем отвратительный тон.
Я знаю мужчин, по-серьезному верных,
Но им почему-то совсем не везло.
Влюбляются в глупых, коварных, нелепых.
А всё потому, что таких — большинство.
Поэтому им не хотелось жениться,
Пусть дело уже и идет к тридцати.
Телами успели уже насладиться,
Но что-то "за гранью" никак не найти...
Ты знаешь, подруга, мужчинам не просто,
А умным — ещё и труднее в сто крат!
Им мало лица, красоты или роста.
Они, как и ты — идеальных хотят.
Есть притча о старом-престаром мужчине,
Ему девяносто, а он не женат…
«Вы что, не нашли идеал?»
— перед смертью спросили,
«Нашел идеал, но так долго искал…»
«... и что же она? Отказала вам просто?»,
«Увы, отказала, была занята…
…она все искала мужчину… высокого роста,
чтоб молод, богат был… Ну, в общем, мечта…»
Екатерина Довлатова
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Неділя, 12.02.2017, 16:35 | Повідомлення # 113 |
|
Повідомлень: 3285
| -опалювальний сезон-
цього дня щозими
наприкінці січня
метафори тимчасово не пасують одна одній
наче довільно взяті деталі
щоб відремонтувати цей сучасний прилад
з монолітним пластиковим корпусом
розкриваєш його викруткою як волоський горіх
а раніше все кріпилося на болти
отже працюєш паяльником перевіряєш
на стиках змащуєш суперклеєм
і все працює як і належить
але ти не відаєш про те що коли
розібрав корпус
маленька пружинка
непомітно для тебе
вистрибнула чортиком і лягла
суперструною між променів паркету
і ніколи не знатимеш
імовірно мета цього тексту
щоб ти з ним ніколи не погоджувався
його смисли змінюватимуться
після кожного наступного прочитання
алмаз
графіт
деревне вугілля
сажа
фрагменти дійсності можна складати
стосами як різнобарвні рушники
і час перетворить їх на гірську породу
із виразною текстурою
хлопчаками ми пам'ятаю падали
на шкільний лінолеум
аби роздивитися що там
під спідничками у дівчаток
так і зараз дивлюся під кардиґани сорочки й пальта
що висять на ланцюгах над ліжком
а не у шафі
цей нижній контур одежі
начебто почерк лікаря
або фігурна дужка санчат
лекала скрипкового ключа
годинникова спіраль
волюти йонічних колон
акантове листя коринтських колон
геометричне накреслення любові
фрагмент малого герба
нешляхетно бути ґвинтиком в дзиґарях
шляхетно бути штифтом у зубі
чи може квантова механіка
описати мій художній сміх
описати твій художній плач
коли минаю передпокій
він же кухня
дорогою з вітальні до спальні
вимушено сублімую
тобто переходжу з твердого
одразу в газоподібний стан
наприкінці січня комунальники іноді плутають
дроти з трубами й тоді інтернет ледь-ледь
витікає тоненькою цівочкою замість води
а сині пальці з жовтим манікюром
вилазять з конфорки
і цокотять об денце чайника
це день коли чутливий до зміни погоди
газовий конвектор
перелаштовується з небесного
на жовто-блакитний
видно ще дужче розбавляють наш
і без того народний
прапор
і боїться він кожного поруху
кожного протягу
кожного перепаду тиску
31.01.2017
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Середа, 22.02.2017, 14:33 | Повідомлення # 114 |
|
Повідомлень: 3285
| РОЗСЛАБСЯ
І в цю прекрасну мить,
Мені бракує слів,
Мій мозок спить,
Він просто знає, що тут думати не треба.
Тут все роблять почуття .
В цю мить аж хочеться до неба,
Хочеться забути про життя,
Про ввічливість, моральність,
Про банальність, співчуття,
Доброту, сентиментальність.
Просто хочеться, хотя !
Знаєш, насолоджуватись треба вміти.
Треба вміти віддаватися собі,
Розслаблятися до втрати відчуття себе.
Бути задоволеним собою.
Бути вдячним всім за все,
І в цю мить, не дружити з головою.
В цю мить все тіло має бути вкрите щастям,
Від нього має пахнути любов’ю,
Воно має відчувати кожен подих,
Який тремтить, який божественно ривками зводить
З розуму…
І ти летиш, ти ніби птах,
Ти весь тремтиш, відвертий погляд, страх.
Ти їй даруєш часточку душі, себе,
Даруєш все…
©Роман Стахнів
https://www.youtube.com/watch?v=YtrSf2pNdQs&index..
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Понеділок, 27.02.2017, 18:34 | Повідомлення # 115 |
|
Повідомлень: 3285
| це так дивно – між нами ніякої близькості
тільки ці кілометри і різні умовні бар’єри
ув обіймах твоїх я гойдався би наче в колисці
але замкнуто брами зачинено парки і сквери
і ніщо не римується – двері не входять в одвірки
і маршрути в квитках і сеанси підкреслено різні
навіть кров і любов ми розлили по різних пробірках
навіть слово і зойк все ніяк не вкладаються в пісню
це так дивно усе
бо щоденно
щонічно
ніколи
не виходжу із тебе як не виходять з запою
і хапаю мов риба повітря –
налякано
кволо:
дай дихнути тобою
дай ще раз дихнути тобою.
#ЮрійІздрик #гіпоксія
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Четвер, 02.03.2017, 10:10 | Повідомлення # 116 |
|
Повідомлень: 3285
| За лаштунками світу є інші лаштунки
а за ними – вітрила нових кораблів
Іздрик
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Пятниця, 03.03.2017, 11:49 | Повідомлення # 117 |
|
Повідомлень: 3285
| То так давно
Поезія Автор: Софія Кримовська
То так давно, немов у тім житті.
Пекли слова і літо, і… і люди…
Ти вчила аксіоми непрості.
І йшла не у майбутнє, а в нікуди.
І так боялась слабкості в ногах,
аби не підкосили ненароком…
То був лише початок, а не крах,
такий важкий. Тоді одна за рогом
стежок розбитих і чужих доріг
училась вперше жити проти волі.
Уперше на папір зрадливо ліг
твій розпач… або нерв кривавоголий…
То так давно… Але тремтять слова,
бо риторичні досі запитання…
Болить іще… Не дивно, бо жива…
Горить іще… Можливо, і розтане…
Сподобалось? Поділись із друзями:
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Пятниця, 10.03.2017, 10:32 | Повідомлення # 118 |
|
Повідомлень: 3285
| реОРГАНізація
зміни течуть по стічних трубах – венах
що іржавіють з серединиorig 20091130091440pandora resize реОРГАНізація
й покриваються брудом століть
ні я, ні ти
ні будь – хто інший зі звичайних
смертних
не зупинить
це дійство
зміни течуть
пробиваючи часопростір
розриваючи на шматки
майбутнє
та ще щось
про що ми ще не знаємо
усе
що було сплановане
розтеклось краплями
крові
по рукавах
та джинсах
куплених на секонді
я не знаю
якою буде швидкість
й потужність потоку
завтра
та сьогодні
я стікаю у них
теж
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Середа, 22.03.2017, 16:32 | Повідомлення # 119 |
|
Повідомлень: 3285
| За вісім неділь до літа
Десь за вісім неділь до літа,
за дванадцять неділь до моря
яскравіше вмикають світло,
голосніше говорять зорі.
Струм у пальцях і щем у стегнах,
безпритульність самотніх ранків
світ пробачив, а ти відстежив
крізь кольчугу брудних прошарків.
Не засвідчуй, а тільки бався.
Не схиляйся занадто близько!
Бо прокинеться ніжна трясця,
вкриє щоки рідким намистом.
Будеш потім його збирати…
А тобі воно, чуєш, нащо -
ворушити іржаві грати,
пробиратись крізь темні хащі,
зазирати в порожню скриньку,
не триматись і не тривати
в чотирьох персональних стінах,
у куплетах нерозпочатих?
Біля тебе занадто тепло.
Після тебе занадто добре.
Весняніє холодне небо,
проростає у вічність обрій.
Цього більше, ніж просто досить.
Це солодше, ніж навіть треба,
десь за крок до тремтіння долі,
за дванадцять годин до тебе.
© Злата Біневич
|
| |
| |
| Olenka | Дата: Понеділок, 03.04.2017, 20:07 | Повідомлення # 120 |
|
Повідомлень: 3285
| кожен чує лиш те що спроможний чути
кожен бачить лиш те що уміє бачити
кожен по-своєму звихнутий і шизанутий
кожному можна простити хоч щось і пробачити -
всім нам однаково порожньо й боляче бути
всім нам незатишно й тісно чомусь одначе
|
| |
| |
