Твоя друга половина знаходиться всередині тебе

Так багато людей зараз шукають партнера, свою другу половинку, свою «споріднену душу». Вони відчувають себе неповними без цієї «особливої» людини, яка вносить гармонію у їхнє «неповне» життя.

Але ти не половина цілого, друже. Це брехня. Ти ніколи не був половиною цілого. Ти - ціле; це твоя справжня природа.

Якщо ти шукаєш партнера, або залишаєшся у стосунках, тому що відчуваєш себе «половинкою» цілого, якщо ти нещасливий у своїй самотності і боїшся порожнечі, ти будеш переносити на партнера своє нещасливе поле, і тривога буде «гуркотіти» над вашими стосунками.

Знайди своє щастя всередині себе. Зроби щасливим простір, в якому ти живеш, і перебувай там. Відкрий для себе радість своєї самотності. Поки ти намагаєшся втекти від неї, ти завжди будеш самотнім, тому що ти будеш тікати від себе, що є найбільшим болем всього сущого.

Знайди радість всередині. Будь таким, до якого ти завжди прагнув. І коли ти будеш готовий, в цьому просторі з'являться інші, такі бажані для тебе друзі або партнери. Нехай вони базікають, сміються, грають, залишаються, якщо залишаються, або йдуть, якщо йдуть. Радій їхній волі. Усвідом цей зв'язок глибоко. Звертай увагу, коли ти щасливий, звертай увагу, коли нещасний, але не вини інших і будь вдячний життю.

Допоможи їм навчитися любити свою власну самотність теж.
Можливо, ти назвеш нового персонажа своїм другом, партнером, коханою. Можливо, ти одружишся, можливо, ви будете жити разом і заведете сім'ю, можливо, ви більше ніколи не побачите один одного знову. У цій радості глибинного зв'язку етикетка не має значення, і майбутнє саме подбає про вас.

І ти знайдеш свою другу половину в собі. І страх самотності зникне у променях призахідного сонця.

© Джефф Фостер

Сьогодні Франківськ зустрів своїх гостей теплою зливою. Це, мабуть, найкраще привітання. 
Ще зранку я писала про те, що чекаю від сьогоднішньої прем'єри позитиву, мотивації і багато інформації. Тепер в мене в голові стільки думок, що не можу привести все до ладу, але хочу писати прямо зараз і якомога швидше виставити це все на загальний огляд. 
Що таке «Американська мрія»? Це не просто фільм, який змушує задуматися. Цей фільм змушує думати. Побачте суттєву різницю. 
Сьогодні протягом 90хв розбилися мої ілюзії, я сміялася, плакала, слухала і закарбовувала в пам'яті найважливіші тези, будувалися нові пріорітети і цілі, і прокинувся справжній материнський інстинкт (хотілося нагодувати Володимира Мулу). Жарти жартами, але всю дорогу до дому я укладала всю інформацію, бо вона хаотично і безперервно рухалася в моїй голові і заповнювала мій емоційний стан чимось новим і незбагненним. Я йшла під проливним дощем і на безлюдній вулиці повторювала в голос вислови, які почула. Лише зараз помітила, що сиджу перед компом в мокрих макосінах. 
- Став мету і крок за кроком йди до неї. 
- Вчися. Не шкодуй себе. Не шкодуй часу. Не шкодуй зусиль. 
- Кожен твій крок – це рух вперед. 
- Не зважай на те, що подумають інші. Просто роби. 
- Май свою позицію. Не бійся висловлювати свою думку. 
- Будь собою. 
До біса прості і заїжджені вислови. Не треба закочувати очі і думати про те, що вже тисячний раз це чуєте. Я далеко не перша, хто це пише, і зовсім не остання. Але саме у «Мрії» ви відкриєте ці речення для себе так, як до цього ніхто інший такого не робив. 
Час пролітає непомітно. Фільм завершується. Діалог продовжується. 
І якщо на прес-конференції я ставила питань стільки скільки хотіла, то тут просто слухала. Я теж так хочу працювати. Так і буде. 
На початку вечора Микола Васильков сміливо заявив, що автори започатковують новий стиль у кінематографі – мотивувальне кіно. Після фільму, запропонувала Миколі ввести ще й новий термін у літературу – Васильковий стиль. Хто читає його статті, і подивиться стрічку, той зрозуміє про що я. 
Не думайте, що десь там, за океаном вас чекає легке життя, безтурботність і неймовірне багатство. Руйнуйте стереотипи, бо в іншому випадку ви зазнаєте розчарувань і втрат. 
А поки мені залишається подякувати авторам за цей вечір, за спілкування, за мотивацію. Щось змінилося у моїй свідомості. То, мабуть, ваша праця зовсім недаремна. Спасибі.

А тепер коротко про мій день... Ще одна неділя у Львові. Пригоди почалися зранку, коли водій завіз мене в інший кінець міста, абсолютно протилежний від того району, куди потрібно було мені приїхати. В результаті даремно втрачені 40хв. Яндекс Таксі настільки турбується про клієнтів, що по мене приїхало дві машини з різницею у 10хв., і коли я вже їхала до місця призначення, у мене задзвонив телефон і я почула: "Девушька, а где ві? Я ужє прієхаль". Прийшлося чемно пояснити, що сталася прикра помилка. Далі була приємна зустріч з Сашком і смачна кава. Пізніше я поїхала погуляти центром і купити приз для розіграшу у групі. А потім футбол... Як завжди прийшлося постояти під входом для преси 15хв. Поспілкувалася з уже добрими знайомими, які працюють на стадіоні. Зустрілася з Юрком і ми пішли на наш сектор.

Веселий видався матч, жартували, сміялися аж раптом...почався сніг!!! Сніг, Карл! Сказати, що в мене талант одягнутися не по погоді - це нічого не сказати. Макасіни і тонка куртка на короткий рукав. Температура опустилася до 2 градусів. Ось... Блаблакар вперше мене підвів. Машин до Франківська не було. Автобусами не їду принципово. Беру квитки на потяг. Вперше за 8 років. Приїжджаю в рідне місто. Хочу до дому. Біжу по таксі. Діалог з водієм: В: Куди їдемо? я: Угринів. в: Верхній чи Нижній? я: Нижній. в: ні, не їду. Назріває питання, а чи не ох**ли наші таксисти? До слова відстань між Верхнім і Нижнім 2км. Як виявилося, на таксистах мої сьогоднішні пригоди не завершилися.

Друзі, хто дивився останню частину Форсажу? Бачили який крутий екшн? Яка швидкість? Який адреналін? Так ось...яка ж це все фігня, порівняно з водієм маршрутки, який робить останнє коло. Спасибі, що жива... Нарешті вдома. Шо ж за день...

Просто відчуваєш себе винною. Здавалося б, що тут такого? В черговий раз залишаєш чергову свою маску і крокуєш геть, у вир життя. Змінюєш маски, пробуєш себе у нових і нових ролях. Шукаєш себе, свою маску, що вливається у кров і ти живеш цією маскою. Дивно, але ти навіть не пам’ятаєш себе у тих масках. То була не ти. То чергова маска. Черговий шматочок життя, який ти спробувала. Який тобі не дуже спободався і ти покинула його. Але все, що залишилося у тих життях, живе і цвіте спогадами у твоєму серці. Кривавий шлях по серцях і душах тих, хто був поруч з твоєю черговою маскою. Один непевний крок – і ти можеш впасти і спогади поглинуть тебе, всотаються в твої думки, твій розум в твоє життя. Це схоже на божевілля, на чергове божевілля в твоєму житті. спогади виринають і болюче жалять твою душу, отруюючи її. Ти не знаєш, що буде далі. Твоя чергова маска йде тріщинами під гнітом спогадів. Ти згадуєш всіх, всіх, кому завдала болю тим, що пішла, лишивши їх у колишньому житті разом з черговою маскою. Тобі боляче, шкода, ти кричиш душею, але вуста не проронять і звуку, твої глибокі, мудрі не по віку очі не випустять і сльози. Ти просто крокуєш далі. Іноді хочеш, відчайдушно і божевільно, повернути все назад, до тих часів, коли вперше одягла маску. Вибачитись перед всими, хто потерпав від твоєї байдужості, жорстокості. Вони зрозуміли б тебе, здається.

Ні. Цього не буде. Ти їм не потрібна. Вони тепер щасливі. Їм не до твоїх вибачень. Ти лише зробиш болючіше, бо нагадаєш все, що було тоді. Чого уже не повернути…

Здається, що так буде вічно – провина, згадки, жага, біль, жорстока реальність. Хотілося б змінити все, та як? Хіба що час повернути. Аби це було можливо. Аби…

А зараз залишається лише забуватись у черговій книжці, щоб думки не кружляли темним птахом, кігтями не виривали серце. Просто забуваєшся. Адже це так просто…

Як шкода, ми перестали писати одне одному листи рукою. Ручкою по білому папері.   Так як колись. Коли не було ще в нас комп’ютерів і Інтернету. Тоді я писала багато листів друзям з всієї України. Тоді слова були дійсно чогось варті. Зараз в старій шухляді є десятки, а то й сотні таких листів. Всі вони різні, але в кожному з них є частинка чиєїсь душі, вкладеного змісту. Папір білий або кольоровий, конверти з яскравими марками, якісь дитячі блискітки. Навіть маминими духами в дитинстві умудрялась прискати листівки, щоб адресату було приємніше читати слова з ароматного паперу. Не кажу вже про малюнки, які точно доповнювали кожен лист. Це було справді цікаво.  На написання одного листа ми витрачали не 10 хвилин, як зараз, а години. Ми чекали свят, бо точно знали що листоноша принесе багато конвертів з привітаннями від людей, які далеко. Ми зберігали ці листи, ніби найцінніший скарб. І дорожили ними.

Нещодавно я прочитала книжку одного класика, яка складалась виключно з листів, які він та його дама серця писали одне одному. Там йшлося про складні часи голоду і безгрошів’я. І ті листи були як промені світла серед сірих буднів. Вони були такі очікувані, бажані, життєво необхідні. Читала їх, заглиблювалася в зміст, співпереживала героям, відчувала всю любов та ніжність, яка була вкладена в кожне слово, захоплювалася цією книжкою і одночасно дивувалась як вправно автор володіє словами. Так можна писати тільки тоді, коли справді любиш.

Зараз все змінилось. Ми досі кожного дня пишемо десятки листів. Електронних. Зовсім не живих. Вони звісно несуть якийсь зміст і є важливими в справах. Але від них зовсім не відчувається тепла, як не відчувається і задоволення від їх отримання. Здебільшого отриманий лист свідчить про чиюсь потребу в чомусь, яку тобі треба виконати. Та це все робочі листи. Їх ми пишемо бо треба. І звісно є норми, яким має бути ділове листування. Проте навіть рідним людям зараз ми пишемо холодні електронні листи. Коротко про справи, про новини, про плани на день завтрашній. Звісно питаємо що нового і в адресата. Набір стандартних банальних речень, фраз.

Коханим теж значно простіше “перекинутись” смс-ками чи повідомленнями в соцмережах. І навіть якщо написаний щирий лист. з часом він губиться в вирі електронного спаму. І забувається назавжди. Теплі слова летять кудись в безодню.  Отримувач не зможе через десятки років відтворити всі слова, які мали ще тоді таке велике значення. Натомість він міг би розгорнути пожовклий папір, прочитати ще раз кожне слово, кожну літеру, пережити ті моменти знову і знову, зануритись в теплі спогади. Як шкода що ми втрачаємо так багато важливих слів, замінюючи їх пустими і непотрібними, в той час, коли можна хоча б на вечір зануритись в середньовікову романтику і написати найважливіше на папері, щоб через кілька років розгорнути конверт і посміхнутися, згадавши…

Дивлячись на цю погоду і на ті не зовсім хороші слова на її адресу від перехожих, та взагалі різних людей, хочеться їм сказати одну річ – холод – то ж класно!

Звичайно, поклавши руку на те місце, де глибше знаходиться серце, мені також хочеться поспекулювати на ту тему, також хочеться подумати про ті сонячні дні і згадати, як виглядає сонце. Але є одне але.

Виявляється, холодна погода – то не зовсім зле. Але відразу застерігаю – холод в значенні не мороз чи морозисько, холод не в поєднанні з двотижневим дощем, а холод як абстракційно напівматеріалізоване явище, яке не можна взяти рукою, зате можна відчути, зокрема, коли зуб на зуб не попадає, і не від того, що їх нема всередині, а від того, що не зовсім відповідна зовнішня температура, яка змушує людину тупцятися на місці, чекаючи маршрутку.

Ми і наш організм зокрема звикли бути в теплі. Це нормально. Але ж звідкись з’явилася на цей світ така відома на весь світ, а тепер і тут буде відома, фраза: тримай ноги в теплі, а голову в холоді. А руки при собі, тобто не розпускати руки, тобто то вже з іншої опери. Але підкреслюю – то не означає, що в 30-ти градусний мороз треба виставляти свою макітру на двір і казати – я вчора прочитав в неті оцю статтю, і там така порада – я знімаю з себе таку відповідальність, то не моя порада – то народна мудрість, тому не скочуйтеся до власної дурості і не ходіть зимою без головного убору, або без того, що таким називається, чи під нього косить – зокрема то дівчат стосується.

cold is warm Холод – це тепло

Я говорю про холод як явище, як антипод тепла, як генератор тепла, як холодовіддача, як протилежне тепловіддачі, як природній чинник, на якому багато людей отримує комерційний зиск, бо тепло продають; як фактор, що змушує усе живе застигнути на якусь мить чи на довший час, чи майже на півроку, чи як вийде, в залежності від різних кліматичних чи акліматичних умов навколишнього середовища, чи, що тепер набирає обертів все більше та більше, – внаслідок антропогенних чинників, людини, хто не знає.

Я говорю про холод, який десь близько, дуже близько нагадує той, що є зараз…

Ми всі, і я зокрема, любимо поніжитися під теплою ковдрою, нап’ялити на себе купу одежі та йти, хто куди. Ми всі любим прийти на кухню і потримати руки над газо чи електроплиткою. Ми усі хочемо, щоб у нас був камін, який сам би запалився, коли ми приходимо до дому і шукаємо тепла. Кожен з нас, хто має, а хто ні – то сам до себе, тулиться до своєї половини, в ліжку, в парку, в обкуреному, і водночас холодному приміщені ще не опалювального кафе, чи на вокзалі, чи навіть гуляючи. Чи де тільки можна. Багато хто любить літо і криє не зовсім хорошими словами зиму. Чомусь більша частина тягнеться літом на море, ніби на відпочинок, хоча потім через кілька днів втомлюються від самого відпочинку, але то вже інша тема. Чомусь пора відпусток визнана в теплу пору року. Чомусь мало хто їде в Карпати, на лижі, чи ще куди, чи просто повтікати від ведмедя. Та то ясно чому – комфортно себе почуваєш лише тоді, коли не дує в ніс. Тому я все розумію, і згоден – тепло – то добре, то класно. Вірю.

Але з іншої сторони, холод – це ж не тільки замерзлі руки чи ноги, обморожений ніс чи ще щось в тому дусі. Холод – то трохи інше. То те, що змушує рухатися, що приводить до тями, що стимулює рух крові у різних напрямках, холод не дає заснути й розслабитися, постійно тримає в напрузі, дає знати, що ти ще живий, він ніби індикатор, й серйозний стимул до життя, він вносить якийсь сенс для життя – людина більше нічого не хоче – тільки зігрітися б, в цьому є сенс.

З подружками постійно відбуваються веселі історії, які потім багато разів переказуються новим приятелям і знайомим.

Ми теж вирішили поділитися однією з найвеселіших історій, яка з нами трапилась. Усе колись трапляється вперше. Особливо, коли ви стаєте з кожним днем трохи доросліше.

Нам було близько 14 років, коли нас вперше відпустили на дачу самих. Страшно горді собою, ми півдня тряслися в задушливій електричці, і ось, нарешті, ми на дачі. У нашому розпорядженні було два дні до приїзду батьків. І в наших планах, власне, нічого особливого і не було - позагорати, поїсти ягід. Але тяга до пригод дала знати про себе першого ж дня. Усе наше різноманітне дачне господарство було нами практично обгризено.

І ось обжершись усім, що у нас росло, ми валялися на травичці і дивилися на сусідський сад, де ріс виноград. Чорні запилені кетяги винограду так і манили нас до себе. Спокій був втрачений. Нам хотілося спробувати цей виноград так, нібито в житті не їли його ніколи, і це був наш останній шанс. Тому ми вирішили розробити підступний план. Дочекавшись темноти, треба було пробратися до сусіднього саду та зірвати всього одну гілочку винограду. Чому до нас в голову не прийшла думка просто попросити цю гілочку у самої сусідки - тітки Маші або її чоловіка дядька Сергія, до цих пір не знаємо. Коли стемніло, ми вбравшись у все найтемніше, що у нас було, щоб «злитися з мороком ночі», вийшли на крильце. Оскільки власних темних речей у нас не виявилось, на одне вбрання пішла спідниця, згорнута зі старої хустки бабусі, футболка Тусиного брата - не дрібного, треба сказати, хлопця, і панама з написом «Геленджик». Друге вбрання складалось з чорного робочого халата, окулярів зварювача і велосипедних лосин. На вигляд ми змахували не то на бомжів, не то на погорільців. Але посміявшись, вирішили, що так навіть краще - ніхто і не дізнається.Відчуваючи себе секретними агентами, ми підійнялися на дах сарая, з якого, розбігшись, можна було перестрибнути на сусідський сарай і звідти вже дотягнутися до винограду.

Першою стрибала Туся і тут-то розпочалося найцікавіше. Поли чорного робочого халата, що розвивались за Тусею, зачепилися за огорожу з сітки між дачами. І Туся повисла на сітці, ганебно розгойдуючись, не в змозі ні відчепитися, ні дотягнутися. Я ж замість того, щоб намагатися врятувати подругу, валялася на даху сарая в істеричному реготі. Під Тусею метушився сусідський Барбос, дивуючись, навіщо диверсанти-водолази вночі вирішили пробратися на його територію. На шум і гамір, звичайно, прийшли сусіди. Спершу вони порядком перелякалися. Ми на швидку руку склали історію, що грали в шпигунів і хотіли перевірити, що дотягнемося до кетяга винограду самостійно. Але, звичайно, почервоніли. Тепер істеричним реготом заходилася тітка Маша. Насміявшись, вона сказала чоловікові: «А я говорила, що не треба розвішувати пластмасовий виноград на гілках - до добра не доведе...». Виявляється, дядько Сергій втомився чекати урожаю від завезеної з теплих країн лози та вирішив на заздрість сусідам зобразити урожай з муляжів, на який ми і купилися.

А які з вами і вашими подружками траплялись смішні історії? Розповідайте!

Згадай, як приємно бачити посмішку рідної тобі людини, або навіть зовсім незнайомої. Скільки радості і позитиву вона в собі несе, скільки смутку може розвіяти... вона вселяє в душі надію, лікує старі, болючі рани, а іноді навіть рятує людей. Вона триває лиш одну мить, а в душі залишається назавжди. Вона часто змушує задуматись над чимось важливим. Подумай, вона зовсім нічого не вартує, а скільки нам дає. Посмішкою можна сказати дуже багато, те на що раніше не наважувалась, або просто не звертала уваги. Здається усмішка не варта особливої уваги, але вона так багато для нас значить.
Дівчата, старайтесь більше усміхатись, адже в усмішці таїться стільки всього хорошого! Даруйте позитив іншим, і якщо іноді не маєте, що сказати, просто усміхніться, це багато скаже замість вас!

Ящо Бог створив світ, він напевно створив його так щоб всім - значить і нам, було добре.
Якщож  Бога немає, то давайте самі будемо жити так щоб нам було добре. Для того щоб нам було добре нам треба любити один одного, нам потрібно щоб була любов. А Бог і є любов, так що ми знов вернемся до Бога.
Кожний із нас осмислюючи своє життя задавався питанням, "що я тут роблю ?" . І чи роблю я те що хоче від мене той хто послав мене. Питання погодьтеся звучить важко, але стає набагато простіше якщо переформолювати питання в " Що мені робити?" . Так, ми не можемо знати для чого ми живем , і тому неможливо було би нам знати що робити і чого не робити, якщо у нас з вами не було бажання блага, це бажання вірно вказує нам що робити. І це саме благо, якого бажає наша душа , дано нам в любові.
Життя наше - не наше, бо  знаходиться воно в руках того що послав нас, значить ціллю життя не може бути тільки наше благо, ціллю його може бути тільки те чого хоче Отець, а він хоче любові всіх до всіх, того само в чому наше і все загальне благо. Значить щоб бути нам з вами щасливими нам потрібно тільки одне : любити всіх, і добрих і злих , либити не перестаючи і неперестаючи будем щасливими. Ви певно запитаєте мене "Чому я маю любити злих?". Тому що істинно знає любов той що любить людей не приємних і ворожих, в цьомуж провіряється істинна любов в любові до ворогів. Я  скажу вам що той що носить у серці любов буде бачити її навіть у самій найзлішій людидині. І достатньо сказати що ви любите її як побачите що обличчя її розцвітне. Тому що любов є у кожному, тільки дайте їй розкритися.
Все життя ми хочемо собі добра, і ми його знаходимо, якщо ми правда шукаємо його там де воно є - в любові до Бога і до людей. Це відчуття рішає всі противоріччя життя, і дає  найбільше благо людині, його знають усі люди, це відчуття любов.  Любов і є життя і не життя смертне,  а життя бездонне і вічне. Тому що любов перетворює смерть в привида, і перетворює життя безсмисленне в щось осмисленне і із нещасного робить щасливе.
В чомуж така велич любові ? А в тому що дає людям благо, бо зєднює нас із Богом. Бо тільки в любові відкривається Божественна сутність.
Брати і сестри любіть Бога вашого понад усе, і любіть ближнього свого як самого себе .

Висновки , які я зробила протягом життя.

- Залишайтеся завжди людьми♠
- Не ставте людські цінності на друге місце ♠
- Усміхайтесь без причини ♠
- Не путайте щирість з користю♠
- Не підпускайте людей близько не знаючи їх справжніми♠
- Не жалійте і не повертайте людей які пішли не по вашій провині,♠
- Навчітся дарувати близьким щастя♠
- Не ризикуйте,повторюючи ті самі помилки ♠-
- Кожний день проводьте так як останній ♠
- Надійтесь тільки на себе♠
- Ніколи не опускайте руки і не здавайтесь ♠
— .Нікому не дозволяйте принижувати вас♠
- Не жалійтесь на життя,♠
- Нікому не говоріть про свої проблеми ♠
- Відносіться до кожної людини по особливому♠
— Не говоріть про свої почуття а головне не брешітЬ про них Не жалійте про минуле♠
- І не вірте в долю♠
- Створюйте собі самі життя і майбутнє♠
-Навчітся вибачати тих , хто вартий цього.♠
-Саме головне НІКОЛИ не зациклюйтесь на грошах і не ставте їх на перше місце♠ Навчітся бачити щастя у всьому справжньому і розуміти що саме найкраще відчуття це і є справжнє щастя♠
Цінуйте все що робить вас щасливими і добрими.♠
Завжди залишайтесь людиною!♠
Не відпускайте людей які бажають вам тільки добра♠
У всьому знаходьте плюси ,навчіться розуміти що нема ідеальних людей ♠
Приймайте їх такими як вони є♠
Ніколи не переймайтесь всіма проблемами навіть якщо вони дуже серйозні чи довготривалі і забрали у вас все!!!!!!!♠
Головне навчітся робити висновки ,бо все дано не просто так ,-люди які пішли не по нашій вині з часом СТАНУТЬ В ВАШИХ ОЧАХ СПРАВЖНІМИ і ви зрозумієте що те що їх нема тільки на краще ♠
.Якщо бачення на світ і вдношення до людей часто стає ше гіршими.І всі люди здаются дешевими і продажними всі слова сказані правдиво почали звучати так наіграно ви Ніколи більше не усміхаєтесь чужим людям ... і випробування викреслило багатьох близьких людей ,і тільки з часом ви побачили тих хто пішов майже прозорими і пустими ,і вони більше не приходять в ваше життя бо-людей портять люди .І давно більше не цінується -Щире відношення воно майже вже не помітне бо рідкісне явище коли люди справжні ,багато людей перестали бути добрими зрозумівши що добротою тільки користуются. Тепер мало хто заслуговує і рідко хто добиваются стосунків особливо справжніх але довіра пропала до всіх людей .
А залишились тільки одиниці провірені справжні і щирі!!!!!!♠
Всі ці проблеми -це всього лиш випробування яке Дає Бог кожній людині і навіть якщо воно здаєтся дуже складним і безвихідними -це тільки-* здаєтся* Бог ніколи не дасть вам випробування ,яке ви не зможете пройти і вихід найдется тільки після багатьох СПРОБ які ви вважали проблемами ,і ненавиділи весь світ ,хоча могли найти вихід легко але опустивши руки впевнено здались *Просто людина має ціле життя і як проживе його залежить тільки від неї...Головне навчитись розуміти життя і навчитись йти від людей яких по щирому цінували але які ніколи не дарували вам своєї любові ,треба памятати шо це всього лиш випробування і воно робить нас тількі сильнішими і чим довше ви будете шукати вихід тим це випробування буде складнішим і довшим,воно може тривати рік може місяць воно буде тривати до ти покі ви не зрозумієте для чого воно дано ? Воно дано щоб зрозуміти смисл життя і сенс ,а проблеми дані -щоб ви робили з них висновкі і на них же вчились ,Всі завжди кажуть що вчатся на помилках ,але не всі розуміють наскільки вони близько до правди ,чим більше висновків вже зроблені , тим-більше простіше стало ваше життя і менше стало дорогих людей Чим більше міняючи погляди на світ,ТИМ більше ви міняєте себе- І з часом жити стає простіше, а проблеми появляются все рідше і більше проблеми для вас не приносять ні страждання ні нерви ,все що стаєтся тепер ви називаєте уроком і вдячні за цей урок!Я людина яка колись ненавиділа життя тепер живу по власних принципах,щоденно дякуючи за все пережите та пройдене,більше ні в чому не розчаровуюсь навіть розрізняю людей спорчених від справжніх,і розрізняю справжнє щастя,бо бачу прекрасне тепер тільки в справжньому ,а все то шо колись тільки здавалось щастям давно викреслено з мого життя і для щастя вже багато не потрібно !!!!!!тільки зрозумівши це все і переживши на собі ви станете другою людиною ви повірите що життя має другий світ ,кожна людина має шанс попасти туда але не всі пройшли цей урок і так і не найшовши себе-жили ще гірше пояснюючи що така доля -і вірили що все залежить від неї і все життя страждали нарікаючи на долю вірили що доля бути нещасливими все життя,і з думкою що нічого не змінится навіть й не робили нічого щоб бути щасливими ціле життя нічого не зробивши вірять до старості в долю, часто проклинаючи за все життя так і не зрозуміли що доля має зовсім інше значення і я хочу пояснити людям які ще залишились *Доля -не написана наперед нам ніколи її ніхто не створював,власне майбутнє ми пишем своєю рукою і з своєї голови так як хочемо ,а писати означає поступати так ,як мрієш все життя жити ...
Тільки от з народження вашу долю пише і починає Мама яка бажає тільки добра,ще з першої хвилини вашого життя і все дитинство робить прекрасним ,подарувавши максимум любові ,ваше життя їй дорожче власного.!
материнська любов настільки сильна, що нічого не зрівняєтся і ніколи не замінить ,тому дитинтсво написано маминою рукою прекрасне і кожна мама мріє щоб її дитина ставши самостійною дорослою прдовжувала писати маминим почерком бо точно знала що тількі простим життям стане людиною і добєтся всього а ми ставши дорослими розумієм що Мама це одна людина яка разом з вами створювала щасливе майбутнє вам.
Саме тому
Моя мрія написати велику книжку в якій були б рельні історії про життя яке воно насправді ))
про всі житєві ситуації які я пройшла і зрозуміла для чого вони були дані мені ,написала б все, про людей про яких взнала багато різного . Писала б приклади життєві які часто стаются і написала чому ж все таки вони стаются і що я зрозуміла ,що втратила ,і що отримала .Написала б яке життя прекрасне і багато секретів які я розкрила самостійно,
Але усі люди задумуются над минулим ,а я просто дякую за все не задумуючись ,Я отримала винагороду за все що пережила і витерпіла

​Автор : ​Соломія Мигалюк

​

​